"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

теплими. Всмiхнувшись, вiн подав менi руку i просто сказав:
- Ян. - Яке незвичайне iм'я! Я теж подала руку. Його потиск був таким
обережним, наче вiн боявся зламати менi пальцi.
- Марго.
- Яке незвичайне iм'я! - Ще один збiг.
- Марго, ви не уявляєте, як ви менi допомогли. Скiльки з мене?
- Та нiчогiсiнько. Я переклала одне речення. Така дрiбниця! До речi,
iнколи дуже приємно допомогти.
- Ви жартуєте?
- Нi.
- Дивна ви дiвчина, Марго. Ви тут навчаєтеся?
- Закiнчила тиждень тому. Зараз шукаю роботу.
- Ви - перекладач?
Я кивнула.
- Якi мови?
- Нiмецька, англiйська, iспанська. А чим ви займаєтеся?
- Ви так швидко спитали... Не хочете чути комплiментiв з приводу вашої
обiзнаности в мовах?
Я не стримала усмiшки:
- Нi. - Вiн теж усмiхнувся. Ну просто телепатичний контакт!
- А з приводу вашої вроди можна?
- Законом не заборонено...
Вiн подивився менi у вiчi. Довгий погляд, проте без жадiбної
пристрасти. Його очi - лагiдна нiч. Голос... Низький, спокiйний, задумливий.
- Комплiменти так важко вiдрiзнити вiд лестощiв. Проте ми спробуємо.
Гаразд? - Вiн нахилився до мене. - Зазирнiть менi у вiчi. Що ви бачите,
Марго?
- Своє вiдображення.
- Гаразд. Тепер слухайте мене i не вiдводьте погляд. Допоки ви бачите
себе в моїх очах - я говорю правду. Якщо Ваше вiдображення зникне - мої
слова - тiльки лестощi. Домовилися?
- Так.
Ян нахилився до мене ще ближче, так, що його дихання торкнулося мого
обличчя:
- Коли я залетiв до цiєї кiмнати, в менi вирувала лють. Я нiчого не
розумiв, я був у розпачi. А потiм я побачив вас. Як ви сидiли у цьому
крiслi, оточенi м'якими сутiнками, вкутанi в блiде свiтло лампи... I тодi
одна-єдина думка розбила стiни мого гнiву.
- Яка думка? - прошепотiла я.
- Я подивився на вас i подумав, що, мабуть, так виглядає любов.
- Що? - Я не дихала.
Вiн спокiйно повторив:
- Я подивився на вас i подумав, що, мабуть, так виглядає любов.
У скронях вирувала кров. Так голосно, що я майже не почула свого
наступного запитання:
- А ви бачили любов?
- Нi. Проте нiчого подiбного до вас я теж нiколи не бачив. Тому я й
подумав, що вона - це ви. Хто в моїх очах, Марго?
- Я. - Я раптом захрипла.
- Це добре. - Вiн обережно торкнувся моєї руки. - Я хочу з вами