"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

зустрiтися. Не треба думати нiчого поганого. Я хочу повечеряти з вами,
вибачитись за свою поведiнку, подякувати за допомогу.
Божевiлля! Я гарячково шукала причину ввiчливої вiдмови.
- Але...
- Марго, я просто хочу мати можливiсть бодай ще раз подивитися на
вас. - Ян не зводив з мене уважного погляду.
Боже мiй, що я роблю?
- Гаразд.
- Ви згоднi?
Нi! Нi, Марго! Нiзащо!
- Так. - Я завагалася, хотiла ще щось додати, проте ще раз рiшуче
сказала: "Так".
- Коли?
- Може, завтра ввечерi? Тодi ви зможете розповiсти менi про замовленi
книжки, бо я заiнтригована.
- Тiльки книжками?
Я знов усмiхнулася. Вкотре вже. Що вiн зi мною робить? Як це йому
вдається?
- Вас влаштовує, скажiмо, о шостiй?
- Так. - Здається, менi подобалося говорити йому це слово.
- Куди менi по вас заїхати?
Я дала йому свою адресу. Божевiльна! Iдiотка! Що ти накоїла! А якщо вiн
якийсь... Нi, вiн не такий. Не вiрю. Ян закрив записничку i всмiхнувся:
- Я вiрю вам, Марго, але нiяк не можу повiрити в таку удачу. Я й не
сподiвався, що ви погодитеся. Ми справдi зустрiнемося?
Я нахилилася до нього:
- Зазирнiть менi у вiчi, Яне. Кого бачите?
Знов його дивний погляд. В ньому якесь запитання чи, може, здогад?
Незвичайна людина, дуже незвичайна.
До бiблiотеки ввалилася галаслива юрба. Ян пiдвiвся.
- Не смiю довше вас затримувати. Ви й так витратили на мене багато
часу. До завтра.
- До зустрiчi.
Я дивилася, як вiн йшов до дверей. На порозi Ян озирнувся. I знов цi
очi. Здається, я ними зачарована.
- До речi, Марго, книжка, яку ви зараз читаєте, моя улюблена. - Вiн
умiхнувся i обережно зачинив за собою дверi.
Знов нiчого не розумiю. Яка книжка? Я подивилася на стiл. А таки
книжка. Булгаков. "Майстер i Маргарита". Книжка, яку я навмання вхопила з
полицi, щоб створити видимiсть роботи для бiблiотекаря. Цiкаво...
Звичайний збiг?

Така бiла стеля. Чому стелi завжди бiлi? Менi не подобається цей колiр.
Щоранку прокидаєшся, наче в лiкарнi. Повертаєшся у божевiльню цього свiту.
Ласкаво просимо! Якою була поїздка? Не такою жахливою, як прибуття. Чому
стелi не фарбують у рожевий?
До речi, прибуття справдi жахливе. Все тiло нестерпно болить, кожна
кiстка спiває свою власну жалiбну пiсню, голова взагалi вiдмовляється
працювати. Я сiла у лiжку. Погляд сковзнув по зап'ястках. Синцi! Я ж казала,
що будуть синцi! Чорт! Ви тiльки подивiться: блакитно-червонi плями на