"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

руках. Та їх тепер нiякими браслетами не закриєш, хiба що перев'язати бинтом
i ходити потерпiлою вiд бандитського нападу. Ой, людоньки, менi зламали
зап'ястки! Огидно, огидно, огидно. А потiм ще це шампанське. Що я робила
дорогою додому? Сподiваюся, не спiвала. А якби й спiвала, то що?
Гуртожиток повiльно прокидався. Великий мурашник. Я подивилася на
годинник. Дев'ята. На сьогоднi планувалося щось важливе. Я напружено
розмiрковувала. Черговi вiдвiдини унiверситету перенесемо на вiвторок,
вiзити до знайомих вiдкладаються. Зателефонувати додому? Краще завтра. На
роботу теж не треба. А, ось воно що! Робота. Я ж учора закiнчила контракт,
грошi у сумочцi, а це означає, що сьогоднi - день покупок. Серйозна справа!
Я пiдвелася i, не звертаючи увагу на стогiн змученого тiла, пошвендяла
до ванної. На збори у мене, як завжди, пiшла година. Десять хвилин у ваннiй,
двадцять - на макiяж. Двадцять на те, щоб одягнутися, i останнi десять, щоб
покласти в сумочку необхiдне. Комусь може здатися, що день покупок - це
безкiнечна втiха. Якоюсь мiрою з цим можна згодитися.
Уявiть собi. Ви повiльно мандруєте з однiєї фiрмової крамницi до iншої,
замрiяно розглядаєте приватнi колекцiї вiдомих кутюр'є, та невдовзi
зустрiчаєте її - рiч, у яку закохуєтеся з першого погляду. Впевненим рухом
витягаєте тугий гаманець, зверхньо всмiхаєтесь продавцевi, який подає вам
загорнутий у блискучий папiр пакунок, а потiм процедура повторюється знов i
знов. Якщо отак дивитися, день покупок - справдi iдеальна нагода вiддатися
примхам смаку, попестити себе i не думати нi про що, окрiм подарункiв.
Рiдкiсних, чудових подарункiв собi найкращiй. А от чи можете ви уявити, на
що перетвориться день покупок, якщо ключового елемента - тугого гаманця -
немає? Я розповiм.
Подумки чи на паперi ви складаєте список необхiдних речей. I не до
примх, якщо треба безлiч дрiбниць для господарства, дещо з одежi, дещо з
косметики та бодай щось їстiвне. Роздiл "що купити?" заповнений максимально.
У роздiлi "за що купити?" стоїть мiнiмум. Щоб звести один до одного, треба
бути чарiвником.
I знаєте, що я помiтила? У цiй країнi майже всi люди чарiвники. Бо у
фiрмових крамницях можна побачити двох-трьох вiдвiдувачiв, а от нашi базари
ледве вмiщують натовпи покупцiв, якi гасають ними, як скаженi, у пошуках
знижок, давлять один одного, штовхаються, сваряться, одне слово, чаклують.
Зайве й казати, що базари я ненавиджу, проте, на превеликий жаль, за
своїми фiнансами належу саме до категорiї "чарiвникiв".
Вранцi, коли я одягалася, все непокоїла одна думка: чому вiкно в моїй
кiмнатi було повнiстю вiдчинене? Уночi прохолодно, а я вiкно - навстiж,
штори зiрвала i гола - в лiжко! Чокнутися можна!
Базарна штовханина на якийсь час вибила цi думки з моєї голови. На
порядку денному гостро стояло питання про виживання. Мене несло, крутило, я
ледве встигала повертати в необхiдному менi напрямку. Менi були потрiбнi
ряди з жiночою бiлизною, але людський потiк штовхав до яток з рибою. Подумки
вилаявшись, я вирвалася i потрапила до iншої течiї, яка донесла мене до
торговки квашеною капустою. Повернувшись до неї спиною, я рiшуче пiшла геть,
була змушена оминути чергу по яйця, потiм зробила досить велике коло,
перелiзла через якусь тумбу i опинилася бiля яток iз запчастинами для авто.
Оминаючи купи залiза i чоловiкiв, якi розглядали їх не менш захоплено, нiж
мої ноги, я сумно розмiрковувала, а чи було в моєму життi хоч одне
вiдвiдування базару, пiд час якого я б не заблукала? Було! Менi тiльки-но