"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

виповнилося шiсть рокiв, i я трималася за матусину спiдницю. Ще вiдтодi я й
базар - речi несумiснi.
Розумiєте, я боюся людського натовпу - цiєї маси з некерованих рухiв,
захриплих голосiв, безсоромних поглядiв, занадто голосних думок. Боюся, що
коли туди потраплю, то мене одразу затягне, наче у грузьке бездонне болото,
змiшає з iншими, розчинить i перетворить на безликий атом. Боюся, що пiду й
не вернуся, заблукаю у лабiринтi рядiв i переходiв, де саме повiтря насичене
запахом грошей. Неприємнi вони - базари. Є в них щось варварське, первiсне,
вiдштовхуюче... Принаймнi для мене.
Поринувши у невеселi думки, я й не помiтила, як вийшла до прилавкiв з
бiлизною. Дивно... Треба буде запам'ятати i перевiрити. Якось iншим разом.
А, може, я вiдкрила новий закон? Не думай про те, що шукаєш, i тодi воно
саме тебе неодмiнно знайде. Мабуть, у такий спосiб краще працює пiдсвiдомий
комп'ютер, закладений у кожну людину.
Мої роздуми перервав рiзкий виск базарної торговки за найближчим до
мене прилавком. Висока, мiцна, з кiнською щелепою i рожевими кудлами жiнка
трясла темно-червоним шовковим бюстгальтером перед очима не менш
почервонiлого вiд сорому чоловiка i несамовито волала:
- Який-такий вульгарний??? Я тобi покажу "нестетичний - нетитичний"! Та
я такi бюстгальтери ще дiвчинкою носила! То що, я була вульгарною? Та я в
такому бюстгальтерi пiд чоловiка (царство йому небесне!) лягала! То що, я
була "нетитичною"? З титьками у мене досi в нормi, не вiриш - покажу! Якщо
нема грошей на таку розкiш чи, може, жiнцi нiчого туди покласти, то це -
друге дiло, а товару не паскудь! Не паскудь менi товару!
Я швиденько побiгла до iнших яток, проте її голос ще довго наздоганяв
мене. От попався чолов'яга! Живим не випустить! Така примусить скупити усi
лiфчики, трусики i навiть панчохи з пiдв'язками!
Я роздивлялася крам, продавцi роздивлялися мене. Iнколи чула їхнi
безсоромнi зауваження i щоразу червонiла, як вперше. Як я ненавиджу базари,
але ж на фiрмовi крамницi ще не заробила. Поки що...
Лiфчики з шовку, лiфчики з оксамиту, лiфчики з чого хочеш i всiх
кольорiв, однак такого, як я хотiла, - з чорного мережива, з таким
вiзерунком, як, бувало, мороз вимальовував на вiкнах, - не було. Треба
шукати далi. Такi, як у всiх, не для мене.
Я мандрувала торговельними рядами годину, двi. В головi вже
паморочилося i виникало пiдступне бажання послати все пiд три чорти i
поїхати додому без нового лiфчика, але живою. Цiєї митi я побачила його -
дуже схожий на мою мрiю, от тiльки темно-синiй. Я розгублено перебирала
пальцями тонке мереживо, розмiрковуючи над iдеєю темно-синьої бiлизни, i
машинально слухала розмову двох продавцiв: "...кажу, що двадцять восьме
червня - вже пiзно. I начхати менi на те, хто вiн такий! Ждатиму тiльки до
двадцять сьомого. Якщо сьогоднi не привезе товар, то я..."
Так, темно-синя бiлизна - це дуже еротично. Мабуть, куплю. I
вiзерунок - просто шик. А от двадцять сьоме - це ще зарано, бо кур'єр приїде
двадцять восьмого червн... Боже!!! Я захолола. У вухах задзвенiло. В горлi
пересохло. Я ступила вперед, прямо в натовп, не озираючись. Сяйво, бiле
сяйво. Ще один крок. Блiдi променi на моєму тiлi. Хтось штовхнув мене. Бiль,
бiль... хтось щось крикнув. Угода. Бiла пустеля. Кур'єр. Який кур'єр?
Рiзкий поштовх у спину. Боляче. Ще сильнiший - у ноги. Я падала. Чиїсь
руки пiдхопили мене. Навколо стояв гомiн: "Iдiотка! Божевiльна! А чи