"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

готувати суп, поклала продукти на стiл, подивилася, поклала назад у шафу,
взяла книжку, погортала сторiнки, вiдклала, сiла на стiлець, посидiла,
подумала, перебралася на лiжко, полежала, подумала, пiдвелася, ще походила
кiмнатою, потiм залiзла з ногами на пiдвiконня i сидiла там, замрiяно
розглядаючи дерева, небо, перехожих.
Сутенiло. Я глянула на годинник. Матiнко рiдна! Пiв на дев'яту! Оце так
посидiла! Стiльки справ, а я тут байдикую! Я пiдвелася, вимила посуд,
пiдмела пiдлогу, витерла пил, зварила кави, пiдготувала деякi речi для
прання, проте все це над силу, з таким напруженням, наче я вагони
розвантажувала. Кожен м'яз скиглив, думки розбiгалися, повiки стулювалися
самi собою. Така слабкiсть, майже стареча немiчнiсть... Кава не вдалася,
чашка розбилася, пральний порошок розсипався, миска перекинулася, i мокрi
колготки згустком нутрощiв вивалилися на пiдлогу. Я кинула їх назад у миску
i знесилено впала на стiлець.
До речi, менi ж сьогоднi купили колготки! Я обвела кiмнату поглядом у
пошуках сумочки. її не було. Дивно. Недобре передчуття залоскотало десь на
сантиметр нижче шлунку. В дитинствi мама казала менi, що саме там живуть
передчуття - хорошi й поганi. Майже весь час вони сплять, однак, коли щось
стається, прокидаються i рiзкими поштовхами дають про себе знати. Моє вже
прокинулося. Я ретельно оглянула всю кiмнату, зазирнула в кожну щiлину, на
кожну полицю, пiд стiл, пiд лiжко, навiть у каструлi. Немає!...
Пiсля пiвгодинних пошукiв я збагнула, що у кiмнатi сумочки не було. Я
похолола: там же всi мої грошi! Як я могла її загубити? Вiдповiдь прийшла
швидко: я залишила її на прилавку коло Сергiя, коли вiн записував свою
адресу. Там не тiльки грошi, там ще документи, блокнот з адресами,
телефонами, вiзитiвками, моє улюблене люстерко ручної роботи - подарунок
Дмитра на мiй шiстнадцятий день народження. Втрата такої цiнної для мене
речi була останньою краплею. Треба бути справжньою iдiоткою, щоб сподiватися
на повернення сумочки незнайомою людиною.
Вiдчуття цiлковитої безнадiйности мого становища, власної безпорадности
i безсилля вдарили мене, наче хвиля прибою. Я впала у лiжко, обхопила колiна
руками i якийсь час лежала так, роздивляючись стелю. Потiм менi стало зимно,
я вкуталася ковдрою i швидко заснула, заколисана своїм смутком.
Здавалося б, така собi звичайнарiч - люстерко, а яку красу з нього
можна зробити! Я уважно роздивлялася кружальце скла в моїх
руках - стилiзоване зображення повного мiсяця зi срiбною облямiвкою у
виглядi великої кiшки, що грацiйно розкинулася уздовж верхнього краю: довгi
i сильнi переднi лапи майже торкаються гнучкого хвоста, оповиваючи дзеркало
з бокiв, голова - у профiль, примружене око - маленький сапфiр.
Недешева рiч. I єдина в свiтi. її виготовив талановитий майстер на
прохання Дмитра i за його ж ескiзом. Ще нiхто не дарував менi такої розкошi.
Тодi я мало не задушила Дмитра в обiймах. Мiй брат знав, як догодити
Я ще раз перевiрила блiдо-рожеву помаду на губах. Порядок. Очi?
Бездоганно. Я поклала люстерко у сумочку i пiдiйшла до великого дзеркала.
Цiкаво, а чи подобається Яну колiр нiчного неба? Це - моя найкраща сукня.
Елегантна i романтична водночас. А що робити з волоссям? Вишукана зачiска чи
просто мiй природнiй водоспад? Я подивилася на годинник - майже шоста. Тодi
запитання вiдпадає саме собою - часу на зачiску не залишилось. Щоки палали,
руки тремтiли, я вхопила Алi з дивана, де вiн, позiхаючи, спостерiгав за
моєю метушнею, i притулила до себе: