"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Вiдкинувшись у крiслi, я пила шампанське i чекала, доки вiн наважиться
заговорити. Ян сидiв, стискаючи скронi руками, наче в нього заболiла голова,
i раз у раз повторював:
- Неможливо! Як, ну як ти могла дiзнатися?
Нарештi вiн, аж мовби силомiць, витиснув iз себе:
- Я нiкому нiколи про це не розповiдав. Не мiг. Намагався забути.
Найдопитливiшими були жiнки. Тодi я вигадував щось про виробничу травму. Всi
спiвчували i вiдводили погляд. Нiхто не дивився на мене так, як ти. Тридцять
п'ять рокiв я намагався поховати правду, а вона сьогоднi жива-живiсiнька.
Живiша за мене. - Вiн витягнув з кишенi пачку цигарок, дiстав одну, закурив.
Руки не тремтiли. З мiцного гранiту тебе зроблено, Яне...
Я дивилася йому у вiчi. Я не могла вiдвести погляд, навiть якби
захотiла. Нарештi вiн знову заговорив:
- Мiй батько був хронiчним алкоголiком. Пиячив щодня, нiде не працював.
Колись вiн, мабуть, був нормальною людиною, але про це я нiчого не знаю.
Менi вiдомо лише те, що вiн вчився на ветеринара, проте зустрiв мою матiр,
одружився, кинув навчання i почав пиячити. Пiсля весiлля його життя
перетворилося на одне велике свято. Не питай мене, чому вiн пив. Я не знаю.
Я багато чого не знаю. Не знаю, як мiг Бог чи хто там у нас за це
вiдповiдає, дозволити, щоб у лонi моєї матерi, цiєї загадкової мовчазної
iстоти, зачалося життя. Не знаю, як вiд мого батька в неї народилася дитина
з двома руками, двома ногами i однiєю головою, а не з крилами, перетинками
мiж пальцями, рогами чи ще чимось. Не знаю, як моїй матерi взагалi вдалося
мене виносити - вiд п'яної вечiрки до вечiрки, коли в нашiй квартирi
збиралися всi алкашi району i робили з нею все, що їм заманеться. Проте вона
виносила мене.
Менi йшов дев'ятий мiсяць, коли пiд час занадто запального святкування
Нового року мого батька охопив раптовий напад лютi, вiн накинувся на
дружину. Друзi допомогли, але в неї, жорстоко побитої, почалися передчаснi
пологи. I тут батька осяяла генiальна думка: а чому б не згадати колишню
практику? Пологи у кобил, свиней, корiв. Його товаришi занадто довго жили у
законному шлюбi з бiлою гарячкою, щоб не сприйняти на ура таку чудову iдею.
Розважатися, так розважатися!
Зi столу все скинули на пiдлогу, ноги жiнцi прикрутили залiзним дротом,
i наш великий ветеринар почав чаклувати. Мати померла пiд час пологiв. Мене
вирвали з її тiла. Через несамовитi крики жiнки сусiди зателефонували до
мiлiцiї. Та приїхала з подвiйним запiзненням - за звичкою i через свято. Та
все-таки приїхала i почала вибивати дверi.
Тiєї митi батько зробив досить дивну рiч. Чи то мiлiцiя його налякала,
чи то сам факт, що я, недоношений i майже вирiзаний з материнського тiла,
все-таки був живим i несамовито волав про це всьому свiтовi... Не знаю. Але
вiн кинув мене. Просто швиргонув через кiмнату у куток, туди, де валялося
вщент розбите дзеркало. Звiдти i подарунок. - Вiн гiрко всмiхнувся i пальцем
погладив шрам. - Проте я вижив. Дивно, але вижив i тому вважаю, що ношу цей
шрам з народження. Отаким я народився! - Ян пiдвiвся, глянув на мене i,
стурбований, швидко пiдбiг:
- Марго, крихiтко, ну не плач, не плач, будь ласка! Що ж я, бовдур,
наробив! Не треба було тебе лякати! - Вiн сiв поруч, посадив мене на колiна
i почав колисати, наче мале дитя. - Iдiот, дурень, як я мiг! Мабуть,
забагато випив. Марго, сонечко моє, кошенятко, ну заспокойся! Не треба