"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

плакати, це все вже пройшло, нiчого такого бiльше немає, це в минулому. Не
плач, кошенятко, не плач!
Вiн мiцно притискав мене до себе, гладив коси, цiлував щоки, руки, очi,
щось розповiдав тихим умиротвореним голосом. Не знаю, кому був потрiбнiший
той дощ зi слiз: менi чи Яну, не знаю, кого вiн заспокоював швидше: мене чи
себе.
Я плакала, немов у дитинствi. Гiрко плакала через жорстокiсть i те, як
легко вона шрамуе не тiльки обличчя, а й серця. Плакала, бо не могла
зрозумiти, навiщо, кому, для чого потрiбен цей нестерпний бiль.
Цiлуй мене, Яне! Цiлуй мене так, щоб я забула про всi цi жахливi речi,
цiлуй мене так, щоб ти сам про них забув. Обiйми мене! Я хочу розчинитися в
тобi, твоєму болю, твоїй нiжностi. Я хочу жити тобою, блукати тобою, тривати
в тобi вiчнiсть.

У дверi наполегливо стукали. Господи, восьма година! Ну хто там iще?
Будять людей в такий час! Де мiй халат? Не знаю. Ну й чорт з ним! Вiдчиню у
нiчнiй сорочцi!
- Хто там?
- Марго, це Сергiй.
Який Сергiй? Думати важко, так важко, краще вже подивлюся. Повернути
ключ, зсунути засувку, натиснути на ручку. За дверима стояв хлопець.
Свiтлочубий, блакитноокий, мила усмiшка. У мене чудова пам'ять на обличчя.
Це професiйне.
- Ви мене пам'ятаєте?
- Аякже! Сергiй Яновський. Ви допомогли менi вчора на базарi.
- Еге ж, тiльки спершу мало не вбив. Мабуть, добряче вас налякав, бо ви
так раптово вiд мене побiгли, що залишили вашу сумочку. Як необачно! - Вiн
простягнув менi пропажу.
Яке полегшення! Свiт знову набув кольору, форми, чiтких обрисiв. Знову
стеля - вгорi, пiдлога - внизу, стiни - пообiч. Я мало не застрибала на
радощах:
- Дякую, дякую, дякую вам, Сергiю!!! Ви й не уявляєте, що для мене
зробили. Що ж ви стоїте на порозi! Проходьте, будь ласка, вибачте за
розгардiяш, такi раннi гостi. Вчора я була у вiдчаї. Я й не сподiвалася, що
сумочку повернуть. А там же - грошi i досить цiннi речi.
Сергiй якийсь час совався, вмощуючись зручнiше. Моє улюблене крiсло. У
цього хлопця є вiдчуття комфорту. - Ви так погано про мене думали?
- Чого ж про вас? Аби я знала, що сумочку знайдете саме ви? На таку
удачу я й не розраховувала! Просто неймовiрно. Ще кiлька таких вчинкiв з
Вашого боку - i я повiрю в любов до ближнього.
Вiн якось сумно глянув на мене:
- А ви втратили цю вiру? Коли?
Я знiяковiла.
- Облишмо! Це занадто серйозне запитання для восьмої ранку. Ви п'єте
каву?
- Краще чай.
- Зараз приготую. Iндiйський влаштує?
- Цiлком. Вибачте, що затримую... - Який вiн милий!
- Ну що ви, Сергiю, це - найменше, що я можу зробити для вас, щоб хоч
якось вiддячити.