"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Я пiдвелася. Треба швидше вжити якихось заходiв з приводу мого
зовнiшнього вигляду. Де ж той бiсiв халат? Я вiдчинила шафу. Так, моя
пiжама. Чорна, шовкова. Я подивилася на свою сорочку. Синя, шовкова. Чи
врятує ситуацiю такий обмiн? Мабуть, так, бо в пiжамi все-таки бiльше
тканини. Переодягнуся у ваннiй. Я взяла пiжаму, чайник i повернулася до
Сергiя.
- Я миттю.
Вiн гукнув мене коло дверей:
- Марго, ви плакали?
Я застигла:
- Чому ви так вирiшили?
- На ваших щоках - дорiжки слiз.
Ну просто-таки дитяча безпосереднiсть!
- Так, я плакала увi снi. Часом буває...
- Це через сумочку чи...? - Вiн знов подивився на мої зап'ястки.
Хороший хлопець, але цього разу не вгадав. Нi вголос, нi подумки.
Неправильнi припущення. Та й навiщо йому правда?
- Так, Сергiю, через сумочку. Ви взагалi не звертайте уваги на мiй
зовнiшнiй вигляд. Я - не з ранiшнiх пташок.
Виходячи, почула закiнчення фрази:
- Якби ж я мiг.
Може, здалося?
Ми снiдали. Сергiй сьорбав чай, я - каву.
А з ним затишно. Дивно, але вiн нагадує Дмитра. Хоч, на перший погляд,
вони зовсiм рiзнi. Дмитро - смаглявий, кароокий, середнiй на зрiст, полюбляє
шокувати обивателiв ультрамодними зачiсками, сережкою у вусi, шкiряним
одягом, що облягає тiло. Мрiє написати Диявола шматком вугiлля з пекла. А що
ви хочете? Богема... Сергiй - свiтлий, високий, худорлявий. Такий ввiчливий,
такий щирий, чому ж вони схожi? Може, через те, що Сергiй намагається
пiклуватися про мене, як рiдний брат. Цiкаво, чи вiн справдi почувається
моїм братом? Сподiваюся, що так, бо якщо розраховує на щось бiльше, то...
Шкода хлопця. Жодного шансу.
- Дурне запитання, я знаю, i все ж таки, про що ви думаєте, Марго?
Спробувати бути з ним щирою, як вiн зi мною?
- Я думаю про вас, Сергiю. Про те, як добре ви до мене ставитеся, i про
те, що, хоч це огидно, але Ваша доброзичливiсть будила в менi лише пiдозри.
Мабуть, я захворiла на паранойю великих мiст. Спостерiгаючи за вами, я
думала, як все-таки важко вiрити у винятки. У мене нiколи не було друзiв
серед чоловiкiв. Знаєте, я думала, що це неможливо.
- Хто знає? Може, ви маєте рацiю.
О, нi! Тiльки цього бракувало. Треба змiнювати тему.
- Чим ви займаєтеся, Сергiю?
- Я - скрипаль. Закiнчив у цьому роцi академiю. Тепер шукаю роботу.
- О, тодi ви - мiй колега.
Вiн подивився здивовано.
- Ви теж займаєтеся музикою?
Я розсмiялася:
- Нi. Я мала на увазi - пошуки роботи.
- А, ось ви про що... А хто ви за фахом?
- Перекладач.