"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Вiн пожвавiшав:
- Якi мови?
Приємно бачити, що людей цiкавить твоя професiя.
- Нiмецька, англiйська, iспанська.
Вiн присвиснув:
- То я розмовляю з такою розумною жiнкою...
- А ви це тiльки зараз помiтили?
- Iдiот! Так менi й треба! вибачте, я не вмiю говорити комплiментiв.
- Ну що ви, Сергiю! Я пожартувала. Все гаразд.
Раптом вiн заметушився:
- Дякую за снiданок. Залюбки залишився б ще ненадовго, але мушу йти.
Марго, я не вмiю розводити антимонiї. Мова - не моя парафiя. Я хочу з вами
ще зустрiтися. Це вас нi до чого не зобов'язує. Проста зустрiч. Можна
посидiти у кафе, сходити в театр. Що вам зручнiше...
Чому я йому не вiдмовила? Ну чому? Якби ж знаття...
Може, тому, що вiн допомiг менi? Допомiг кiлька разiв. I щиро хотiв
допомогти ще. Такi люди зустрiчаються не щодня. Я завжди була
кiшкою-одиначкою. Дружелюбнiсть - моє дошкульне мiсце. Як образити людину,
яка вiдверто бажає тобi добра? Я не хотiла його засмучувати.
Ще одна грандiозна за своїми наслiдками помилка. Купа цеглин з моїх
благих намiрiв. Я брала їх i вимощувала ними свiй шлях. Ви знаєте, куди.
- Весь тиждень я зайнята. Може, в суботу?
- Як вам зручнiше. О котрiй годинi?
- Та хоч з самого ранку.
- Тодi о десятiй.
- Гаразд.
Вiн пiдвiвся i вхопив зi столу ще одне печиво - на дорогу. Я подумки
розсмiялася. Марго, вiн же зовсiм дитина! Незважаючи на твiй вiк, ти вдвiчi
старша за нього. Нема й не було в тебе досвiду спiлкування з
хлопцями-однолiтками. Може, не треба й починати? Тебе завжди вабили
чоловiки, а не дiти. Знаєш, як це називається? Розбещення неповнолiтнiх. -
Замовкни, занудо!
Сергiй зупинився перед порогом:
- Ну що ж, до суботи. До речi, вам подобаються несподiванки?
- Тiльки приємнi.
- Тодi готуйтеся. До зустрiчi!
Я зачинила дверi.
Дивна метушня почалася в моєму життi... Мама завжди казала: "Чоловiки
приходять зграями. Живеш, живеш i жодного поруч. Потiм з'являється один,
починає залицятися, за ним ще один, а далi подiї розгортаються за принципом
снiгової лавини. Тiльки й встигай обирати".
Проте я вже обрала. Яне, невже ти - лише мiй сон? Навiть якщо це й так,
я вiд тебе нiколи не вiдмовлюсь. Я зачарована тобою. Я й не намагаюся цьому
опиратися. Я просто чекаю ночi.

Тiєї ночi Ян не прийшов. Весь день небо поливало мiсто дощем, примхливо
пересувало хмари, роздратовано кидалося блискавками. Загорнута у теплу
ковдру, я сидiла i дивилася, як плакало вiконне скло. Алi перелякано
притискався до мене пiд час кожного гуркоту грому. Я теж боюся грози, однак
того вечора куди було негодi тягатися з моїм сумом.