"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Чому вiн не прийшов? Що сталося? Я нiчого не розумiла. Я хотiла, щоб Ян
був поруч, щоб вiн пригорнув мене до себе i захистив вiд блискавок та грому.
Серце краяли туга та бiль. Запитання роями розлючених бджiл гостро жалили
розум.
Настала нiч. Навiщо менi нiч, коли вiн не прийшов? Я не хочу спати! Я
нiчого не хочу, менi потрiбен Ян! Яхочу до Яна!!! Ну от, маленька розбещена
дитина. Давай, почни рюмсати, калатати п'ятами по пiдлозi, кидатися
iграшками. Хiба не соромно, Марго!

Задзвонив телефон. Я дивилася на нього доти, доки домене дiйшло, що це
за рiч i навiщо вона. З'єднує людей. Долаючи великi вiдстанi, їхнi голоси. Я
вистрибнула з лiжка, перекинула Алi, заплуталася у ковдрi, вдарилася об край
столу, проте нарештi все ж таки встигла вхопити слухавку.
- Алло!
- Здрастуй. - Його голос м'яким поцiлунком торкнувся мого вуха.
- Яне?
- Так.
- Що сталося? Куди ти щез?
- Мене термiново викликали до Москви. У справах. Виїхав вчора ввечерi.
Збентеження, образа, знервованiсть, гнiв - i менi забракло сил
приховувати свої почуття:
- Авжеж! Великi чоловiки вирiшують невiдкладнi чоловiчi проблеми i
щодня рятують свiт, а маленькi жiнки сидять вдома i нетерпляче очiкують на
них, розтираючи сльози на обличчi та не встигаючи мiняти носовички. Не можна
було попередити про вiдрядження заздалегiдь? Чи це - занадто складна для
тебе процедура?
- Стоп, стоп, стоп!!! Який вогонь! Моя маленька зiрочка палає! Я
телефонував тобi вчора, щодесять хвилин упродовж п 'яти годин. Правда,
Марго. I сьогоднi зранку теж. Нiхто не вiдповiдав. Де ти була? Я вже
непокоюся, щось сталося? Ти... - Його голос став сумним i тихим. - Ти бiльше
не хочеш мене бачити?
Менi перехопило подих:
- Нi, Яне, що ти кажеш! Пробач, що накричала. Просто я така засмучена,
що ти не поруч. Стосовно твоїх дзвiнкiв... мабуть, я... спала.
Чи не спала. Ця думка пронизала мене електричним струмом. Ти не спала!
Тебе тут не було, дурепо! Ти була у реальному свiтi. Розмовляла з Сергiєм,
переймалася своїми справами. Ян телефоннi дроти обривав, а ти спокiйнiсiнько
жила своїм життям. Там. У дiйсностi. Мiльярди свiтiв вiд нього, якщо вiн
взагалi iснує, твiй загадковий Ян. - Не треба. Ну будь ласочка, не треба!
Потiм, усе потiм. Я з усiм розберуся. Тiльки не зараз. Я ж чую його голос.
Чую його нiжнiсть. Вiн живий. Живий, бодай тому, що я вiрю в нього, всiм
серцем вiрю. - Розуму вiрять, а не серцю. Серцем керують почуття, воно не
може бути об'єктивним. Прокинься, iдiотко! Це сон, твiй Ян - привид. Його
нема, не було й не буде! - Заткнися! Геть з моїх думок! Геть звiдси!
Негайно!!!
- ... мало не збожеволiв, хвилюючись. Нi, ти щось приховуєш, Марго. Як
можна спати так довго? Ти все одно почула б телефон. В тебе щось сталося?
Щось негаразд, так?
- Який ти милий, Яне! Я так скучила за тобою. Алi теж. Вiн зараз у мене
на колiнах, малий зрадник. Розкажи хоч, що ти забув у тiй Москвi?