"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

просто сон. Вже заради таких снiв варто жити. Про них варто мрiяти. Я не
боюся збожеволiти. Я не божевiльна. Божевiльний той свiт, у якому людина
щасливiша увi снi, анiж у життi.
Я прокинулася, щасливо усмiхаючися. П'ятниця. Так. Ян завтра приїде.
Ян. Ян приїде завтра. Приїде завтра Ян. Наспiвуючи це речення, як новий
шлягер, я почала чепуритися i одягатися. Алi повнiстю освоївся у незнайомому
оточеннi i спав на подушцi. Коли я виходила з кiмнати, вiн лiниво клiпнув
повiками.
- Ш-ш-ш, Алi. Спи! Залишайся Там. Там краще. Бiльше мiсця все ж таки
двi кiмнати i взагалi... - я замислилася на хвильку - i взагалi.
Менi треба було дещо перевiрити. Я їхала до книгарнi. Менi потрiбна
була книжка. Вишукана книжка. Ви здогадуєтесь, яка. Я знала, де була увi
снi. Головна вулиця. Третiй будинок. Книгарня "Свiт преси". Але на мене
чигала несподiванка: крамниця закрита, на дверях оголошення: "У зв'язку з
Мiжнародним днем книги нашi товари ви можете придбати на книжковому ярмарку
за адресою..." Ну що ж, ярмарок то й ярмарок!
День був нестерпний: сонце, повний штиль, спека тридцять п'ять градусiв
у затiнку. Проте в мене була мета, i зупинятися я не збиралася. Ярмарок
розгорнув свої намети на центральнiй площi мiста. Зачаровано роздивляючись
яскравi обгортки, я мандрувала рядами, погляд зауважував назви i прiзвища
письменникiв, руки автоматично тягнулися до тяжких фолiантiв "Це хочу! I це!
I ось це!" Але я опиралася спокусi. Всього не купиш. Треба вибирати. А я
добре знала, що шукала.
Третiй ряд, темно-синiй намет, бiлий напис "Свiт преси". Торгує
худорлява дiвчина-продавець.
- Здрастуйте, у вас є Умберто Еко "Iм'я Рози"?
- Так. Рiдкiсна книжка. Тiльки вчора пiдвезли. У вас добрий смак.
- Дякую, - я простягнула грошi.
Вона здивовано пiдвела очi.
- Звiдки ви знаєте, скiльки вона коштує? Я не встигла розклеїти
цiнники.
Я всмiхнулася:
- Вгадала.
Я нетерпляче чекала, доки вона шукала фiрмовий пакет, щоб укласти в
нього книгу, i розхвалювала гладенький фiнський папiр. Дивно. Менi завжди
здавалося, що в книжках людей цiкавить не папiр, а те, що на ньому написано.
Такi дрiбницi, скажете ви.
Нарештi книжка в моїх руках. Я вiдiйшла до порожнiх прилавкiв, сперлася
об дерев'яний (добре, що не залiзний - спека он яка!) стiл i почала гортати
сторiнки. Двiстi двадцять п'ята, триста сiмдесят шоста, чотириста п'ятдесят
дев'ята, шiстсот сiмдесят восьма... Недобрi передчуття перейшли у пiдозри,
пiдозри у подив, подив у вiдчай. Та що ж це таке! Я знаю, знаю, я все це
знаю!!! Невже кiлька годин тому я справдi прочитала цю книжку? Але ж...
Неможливо! Я легенько розтирала собi скронi. Може, хтось менi розповiв? -
Виключено. Я пам'ятала б. Якщо я так добре знаю змiст, як я могла забути
оповiдача? Нi, я нiколи не тримала цiєї книги в руках. Залишається одне. Я
її справдi прочитала. Там, у своїх снах. - Облиш, Марго! Давай подивимося
правдi у вiчi. Це не просто сни. Те мiсце, куди ти потрапляєш вночi, - щось
набагато важливiше, складнiше i серйознiше, нiж звичайне нiчне видiння. I
небезпечнiше, Марго! Небезпечнiше!!!