"Борис Антоненко-Давидович. За ширмою (уривки) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кабiнет, а в ньому мух - як коло базарно┐ ятки. В чому рiч? Заглянув
випадково за ширму, а там на тумбочцi - черствий хлiб i недо┐дки снiданку,
а на цвяшку коло тумбочки висить брудний халат з кров'яними плямами. В
процедурному кабiнетi! А зовнi все гаразд - i квiти на вiкнах, i завiсочки
бiлi, i ширма чиста... А сам "доктор" Iкрамов чого вартий! Проглянув я
його дiагнози - i смiх i грiх: "Роздратування, нетерпiння" (це читай -
неврастенiя) або - "Через незадовiльний шлунок (очевидно, якийсь гастрит)
працювати в колгоспi може тiльки обмежено..." Не дивно, що Iкрамов не
помiча║ мух, йего не турбу║ високий процент захворювань на малярiю, в
нього фактично нема нiяко┐ профiлактично┐ роботи. Але зате ║ своя ширма,
навiть двi ширми: диплом Самаркандського медiнституту й, на жаль, ще...
партквиток. I ось порiвняйте: нашi вередовi узбецькi вченi, нашi прекраснi
iнженери, агрономи, самовiдданi трудiвники-бавовнярi i - десь отакий лiкар
Iкрамов, що був би саме на мiсцi в ролi лейб-медика при дворi емiра
бухарського... Така наша дiйснiсть, такий наш сьогоднiшнiй Узбекистан, де
багато чого ще хова║ться за рiзними ширмами...
Ходжа║в замовк i закурив нову цигарку. Все, що вiн оповiдав досi,
проходило через свiдомiсть Олександра Iвановича, не осiдаючи в нiй. Тiльки
слово "ширма" зачепилось там, а коли Ходжа║в повторив його вдруге,
Олександр Iванович насторожився i став уважно слухати. При останнiй фразi
вiн скулився i рвучко повернув голову до Ходжа║ва, немов чекав вiд нього
прямого удару в лице. Йому раптом уявилася та стара ширма матерi, яку
винiс сьогоднi ранком через непотрiбнiсть iз сво║┐ кiмнати назавжди, i,
може, через це йому зненацька здалося, нiби саме до цi║┐ алегорично┐ ширми
веде свою мову Ходжа║в. Але той мовчав i в задумi дивився у вiкно, де аж
до самих гiр стелилися бавовниковi плантацi┐. Олександр Iванович
стрепенувся, як вiд кошмару, попросив вибачити йому i мерщiй пiшов у вагон
до матерi.
Мати, як i ранiш, лежала горiлиць iз заплющеними очима. Лице ┐┐ було
спокiйне, тiльки серпанок смутку й глибоко┐ втоми пойняв такi знайомi
Олександровi Iвановичу i в той же час чимось уже не такi, як перше, риси
материного обличчя. Здавалось, аж ось тепер тiльки мати, нарештi, спочила
по тяжкiй безнастаннiй роботi.
"Бiдна! - гiрко подумав Олександр Iванович, марно силкуючись вiдтворити
в пам'ятi з цього зморшкуватого, знекровленого й журного обличчя той
лагiдний, не затьмарений нiякими нестатками й клопотом образ матерi, який
вiн знав колись у далекому дитинствi.- Працювала все сво║ життя, щоб
спочити по-справжньому тiльки в цьому вагонi серед випадкових, чужих
людей... А ┐┐ поневiряння вже тут, в Узбекистанi, в мо┐й недоладнiй сiм'┐,
де вона вiдбувалась за всiх, а жила -- за ширмою!.."
I знову Олександровi Iвановичу пролунали дальнiм вiдгомоном слова
Ходжа║ва про ширму в Кара-Дар'┐нськiй лiкарнi й ширми взагалi в життi.
Якби вiн почув про це ранiше, до того як у матерi виявлено рак, вiн
поблажливо посмiявся б з дивака Iкрамова. Але зараз Олександра Iвановича
охопила така розпука, що вiн лиш важко позаздрив лiкаревi Iкрамову.
Щасливий! У нього не вмира║ зараз мати вiд задавненого рака, вiн тiльки
необачно забув заглянути перед при┐здом завоблздороввiддiлу за кляту ширму
в процедурнiй кiмнатi, а в Олександра Iвановича за ширмою гибiло й нидiло
життя його хворо┐ матерi, i вiн за два роки нi разу не подивився, що ж
дiялось у його власнiй кiмнатi за тою ширмою!..