"Борис Антоненко-Давидович. За ширмою (уривки) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

IV
Вечiрнiй прийом закiнчився, й Олександр Iванович вийшов на ганок
амбулаторi┐.
Сутенiло. За деревами кишлаку сквапно сiдало на заходi сонце, й у
повiтрi вже чути було перших москiтiв.
Цiлий день сьогоднi Олександр Iванович був серед людей, i зараз йому
хотiлося лишитися трохи на самотi, зiбратись з розпорошеними за всяким
клопотом думками, i вiн пройшовся лiкарняним двором.
Три роки тому, коли молодий лiкар Постоловський при┐хав сюди працювати,
цей двiр являв собою сумну, зарослу бур'янами пустку. Колись, ще до
колективiзацi┐, двiр i будiвлi теперiшньо┐ докторхони належали заможному
ба║вi. Два бiлi будинки з вiкнами в двiр i глухими стiнами на вулицю,- щоб
сторонн║ око не могло глянути на ба║вих жiнок,- були покоями бая, третiй,
що витягнувся вздовж двору й тiльки одною бiчною стiною впирався у вулицю,
правив за примiщення для челядi й комору. Мiцна брама з маленькою хвiрткою
й добрими засувами, вбудована в зовнiшню стiну, i високий сiрий дувал, що
вiдмежовував двiр вiд сусiдiв, надавали володiнням бая вигляду чи то
маленько┐ фортецi, чи в'язницi. Сюди, на цей великий двiр, звозили колись
зiбрану бавовну, пшеницю й рис, до бая приходили росiйськi крамарi й
урядовцi, i у дворi було завiзно вiд гарб, навантажених ослiв i людей.
Посеред двору височiла широка шопа, i в затiнку ┐┐, рятуючись вiд спеки,
спочивали байськi конi, а коли не було близько господаря, й - наймити. Це
розповiв лiкаревi старий сторож Iсма┐л, що задержався тут, як самовидець
тих далеких часiв, iз колишньо┐ байсько┐ челядi.
У Наманганi заступник завiдувача обласного вiддiлу охорони здоров'я,
пiдписуючи Олександровi Iвановичу призначення сюди, сказав, важко
зiтхаючи:
- Наш Узбекистан не зазнав страхiть вiйни, але пiд во║нний час
безгосподарнi, а часом i хижi руки тут подекуди завдали медичним закладам
руйнацi┐ чи не меншо┐, як на заходi бомби... З примiщенням вам буде
важкувато попервах...
(...)

VIII
Рак!
Пiдступна, зловiсна хвороба...
Тихо, часто без болю, без помiтних зовнiшнiх ознак попервах, вона мiцно
хапа║ сво┐ми цупкими пазурами якийсь орган людини й без жалю руйну║ його.
Та цього ┐й мало. п┐ спрага нищити - невситима! I вона по лiмфатичних
путях розпросторю║ться далi, засила║ в ближчi й дальнi органи сво┐
нищiвнi, диверсiйнi десанти - метастази.
I ось дужий досi органiзм, iнодi саме в розквiтi сил, раптом, мов
пiдтята в корiннi рослина,- пiдтята нишком, крадькома, десь у глибинi
грунту,- почина║ занепадати, в'янути, всихати. Хвору людину охоплю║
загальна кволiсть, утома, недокрiв'я, людина марнi║, обличчя ┐┐ набира║
непри║много землистого кольору, сохне шкiра... А там, у тканинах ураженого
органа, невпинно точиться страшна робота руйнацi┐. Ракова пухлина росте,
збiльшу║ться,- ┐┐ клiтини, цi мiкровелетнi-напасники, бурхливо множаться й
ширяться. Мов хижаки, вони вдираються в сумiжнi мiжтканевi щiлини,
руйнують здорову тканину i вкорiнюються; i нема ┐м спину, i нема пощади нi