"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

зважаючи на акваланги, гiдрокостюми та iнше хитромудре спорядження, людина
не може довго перебувати пiд водою. Не здатна вона й долати такi вiдстанi,
як дельфiн, не може пiрнути, нiби бавлячись, у морську безодню, щоб тут-таки
знову з'явитися на поверхнi, не боячись так званої кесонної хвороби.
На жаль, людина поки що iстота сухопутна i ера "гомо акватiкус" -
людини водяної настане хiба що е далекому майбутньому. А сьогоднi
спiлкування людини з дельфiном вiдбувається в морськiй клiтцi, яка, що не
кажiть, для тварини все-таки в'язниця. I дельфiн, як i кожен в'язень,
насамперед мрiє про те, щоб вирватись на волю.
Найвiдчайдушнiшi оптимiсти вважають: коли дельфiн розумний, вiн збагне
необхiднiсть неволi. Реалiсти стверджують: так треба для науки.
Найобережнiшi ж резонно заперечують: поставте себе на його мiсце - вас
украли iнопланетяни, доставили в лабораторiю, виконують з вами якiсь
незрозумiлi манiпуляцiї, щось вимагають вiд вас, а що саме - ви нiяк не
збагнете, бо їхнi уявлення про навколишнiй свiт, вимiри його й оцiнки зовсiм
не схожi на вашi. I нiхто не зважає на вашi думки, ваше природжене почуття
свободи, прагнення жити в тих умовах, в яких ви народилися й зросли...
Нiна Петрiвна Рогова - "дельфiнячий лiкар", як її називали в
лабораторiї,- спустилася в басейн. Побачивши її, дельфiн пiдплив ближче,
потiм злегка хитнув хвостом i плавно пiшов до дна, нiби запрошуючи людину до
якоїсь гри. А незабаром людина й дельфiн справдi бавились, мов дiти, що
грають у квача. Замиготiла, закрутилася у голубiй водi весела карусель
кольорових плям: оранжевий купальник Рогової та її коричневе, засмагле тiло
i сiро-бiла шкiра дельфiна. Поступово їхнi рухи уповiльнилися, стали
плавнiшi й уже нагадували не гру, а танок- грацiозний танок людини й
дельфiна. Здавалося, що вони обоє - людина й дельфiн - вiдчували красу i
ритм цього незвичайного пiдводного вальсу.
Довге волосся Рогової струменiло у водi, як шлейф. Дельфiн кружляв
навколо, вигинаючись i нiби милуючись тим, що бачив перед собою.
Переконавшись, що новачок цiлком здоровий, Нiна Петрiвна вийшла з
басейну. Черненко i Олег попрямували в бункер, вiдкрили шторки оглядового
вiкна.
Ось Корсар наблизився до людей, дивився на них, як i завжди, злегка
усмiхаючись. Черненко всмiхнувся йому: такi, мовляв, нашi справи - почнемо
незабаром дослiди, i ти повинен показати, на що здатний. Цiкаво, що принесе
цей новий експеримент?..
Учений пiдсунув до себе журнал спостережень, де Олег уже встиг зробити
запис: "Експеримент № 579. Дельфiн № 32. Прiзвисько..." Черненко дописав:
"Вдалий" i поставив чомусь знак запитання.
Черненко не брав участi нi в проектуваннi, нi в будiвництвi цього
басейну. Рокiв десять тому його спорудили за вимогою одного вiдомого, нинi
вже покiйного вченого, який внiс пропозицiю розпочати вивчення життя i
поведiнки дельфiнiв. Тодi такi дослiди тiльки започатковувались. Роботи
зарубiжних спецiалiстiв, що мали деякий присмак сенсацiйностi, змусили наших
вiтчизняних бiологiв уважнiше придивитися до цiєї давно знайомої, але
загадкової морської iстоти.
Басейн i лабораторiю збудували поспiхом. Почалися експерименти. Проте
навряд чи можна було назвати їх науковими в повному розумiннi слова, бо не
було найважливiшого - методики дослiджень, цього архiмедового важеля
будь-якого наукового пошуку. Для дельфiнiв вигадували найрiзноманiтнiшi