"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Я ┐м це сказав, - вiдповiв тихо, але твердо Василь Маркевич.
- Неправда! Василь Маркевич цього нам не казав! - почувся схвильований
голос молодо┐ вчительки. - Вiн клепле на себе.
- Перекажiть цьому бiльшовиковi, що вiн може
вважати себе повiшеним!
- Слухайте, збагнiть же ви, що вас завойовано ! - сказав учителевi
Грибовський, зцiпивши зуби. - Комiсар сказав, щоб ви були обережнiшим у
висловах. Вас
можуть покарати...
- Брешете! - сказав раптом Шредер укра┐нською мовою. -Я сказав, що ви
можете вважати себе вже повiшеним, а ви зниженим на чин. Курбацький!
Начальник полiцi┐ Федiр Курбацький у три скоки опинився перед Шредером.
Це був молодий дезертир, жорстокий i безвольний, бандит i грабiжник, що не
раз сидiв у тюрмi, вiдбуваючи мiзерно легкi покарання за сво┐ злочини.
Начальником полiцi┐ вiн став з першого ж дня фашистсько┐ навали i з
першого ж дня почав наганяти жах на весь район. Вiд руки цього пiдлого
виконавця фашистських наказiв загинули десятки людей, що кляли перед
смертю свою нерозумну благодушнiсть, бо свого часу, коли мали владу й
обов'язок знищити злочинця, жалiли його матiр i нiкчемного скнару батька.
- Бий! - наказав комiсар.
Курбацький озирнувся й закляк: перед ним стояв старий директор школи.
- Не чiпай! - загув клас.
Курбацький розгубився. Навiть йому не ставало зухвальства пiдняти руку
на Василя Маркевича.
Тодi Шредер, побачивши, що справа набува║ зовсiмне бажаного повороту,
щосили вдарив Курбацького стеком - раз, два, три! - i тодi бандит, хропучи
з болю, як пес на припонi, кинувся на директора.
- Товаришi! Тiкаймо! - захвилювались учнi в сусiднiх класах.
- Чу║те? Куди ж тiкати?
- Вони оточили школу!
- Прориватись! Прориватись!
Учнi, хлопцi й дiвчата, восьмого й дев'ятого класiв стояли за партами й
дивились у вiкна. До школи пiд'┐хали вантажнi машини з солдатами. З
сьомого класу чувся крик.
- Пiдожди бити, ка┐не! - сказав Василь Маркович, знайшовши в собi силу
вiдiпхнути Курбацького й пiдiйти до Шредера. - Дай подякувати кату за
мотузку. Не бiйся, не битиму... - глухо сказав вiн, коли Шредер раптом
вiдступив перед ним на два кроки.
- Не пiдходь до мене! Слухай!
- Нi, ти послухай! - випростався Рясний. Вiн знав, що вiн загинув, що
йому вже не вийти з цього класу. Але нi страху, нi жалю не було в його
душi. В останнi хвилини чесно прожитого життя на помiч йому прийшов гнiв.
- Послухай i запам'ятай, куди ти прийшов.
- Я завоював...
- Нi. Це так зда║ться тобi.
- Ти смiшний.
- Я вiльний. Перекладiть йому точно, мерзотнику!.. Я вiльний. Я i мiй
народ.
- Я винищу половину твого народу!
- Друга половина знищить тебе.