"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

однаковою мiрою делiкатнi й винятково чемнi.
Деякi з них, як видно з погонiв, перевдягнутi були в вiйськовi
кофтинки, що надавало ┐м, однак, не войовничого, а, навпаки, якогось нiби
жiночого вигляду, ┐х виразнi лагiднi очi свiтились розумом i цiкавiстю, а
свiжовиголенi щоки грали таким благодушним рум'янцем, що Орлюк, якому
притаманна була, як уже згадувалось, прямолiнiйнiсть i запальнiсть навiть
у нормальному станi, раптом знавiснiв.
Шматований нестерпним болем, закривавлений i брудний, вiн закричав, i
важко, й голосно, й зло застогнав, i заговорив казна-що, а вони аплодували
йому й навперебiй записували кожен його стогiн. Один з них знав росiйську
мову й перекладав всю його фонограму на ┐х незрозумiлу мову.
- Джентльмени, вiн просто кричить. В нього кiнчився шок.
- Але що вiн кричить?
- Вiн кричить: "Мамо, заберiть геть м'ясо".
- М'ясо?
- Яке м'ясо? Запитайте.
- Що вiн ма║ на увазi?
- Йому не подобаються консерви?
- Вiн ла║ться, вiн вигуку║ брутальнi лайки.
- Ай! Ай! Ай!!!
- Який хвацький хлопець!
- Ай, ай! Заберiть геть банки! - кричав Орлюк, плюючи кров'ю.
- Мiстер Iван, ви не кричiть, - лагiдно сказав росiйською мовою дружнiй
представник. - Джентльмени не повиннi кричати. В цьому ║ певна частка
похвальби. Ви можете бути смiшним.
- Виходь на вiйну!..
- Мiстер Iван, ви не повиннi так говорити.
- Що вiн каже?
- Вiн каже негарнi речi. Вiн уже дорiка║ нам.
- Но?
- О! Вiн, без сумнiву, дуже прямолiнiйний.
- Виходь на вiйну!!! Растуди-перетуди!
- Мiстер Iван, вашi слова надто декларативнi, - сказав перекладач такою
при║мною й правильною росiйською мовою, немовби вiн народився в старому
Петербурзi чи в Одесi. - Ви не повиннi казати цього. Я хочу думати, що ви
не простигли ще вiд вбивства цих фашистських молодчикiв i тому такий
збуджений. О_,_ як ви повиннi ┐х там колошматити!
- Колошмачу, чорти б колошматили вашу маму! Ай!.. - задихався Орлюк. -
Чого ти посмiха║шся? Я не розумiю тебе!
- Дозвольте, мiстер Iван, хто вас навчив ставитись до нас з таким
упередженням? Адже ми вашi союзники. Ми поважа║мо вас. Наш уряд поважа║
вас.
- Наш уряд також поважа║ вас.
- Ави?
- А я нi.
- Як - нi? Чому? Може, ви не зрозумiли запитання? Ви цiлком свiдомi
себе?
- Так.
- То чому ж ви таке кажете?
- Мене часто ранять... Ай... Я кажу, що кажуть всi нашi солдати, живi!