"Олександр Довженко. Потомки запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Верещака_. Ну, звичайно. Не тi часи.
Уляна_. Ой не кажiть. Таке робиться!..
Нечитайло_. Не лiзь хоч до письменства, кохана.
Верещака_. Так... Чудесное у вас село!

Скидан_. А чим воно чудесне?

Верещака_. Розкiшнi кра║види. Хатки малесенькi, як лядечки.
Нечитайло_. Живемо, як бачите.
Сiрик. _Iван Гнатович рiшив.
Сiр_ик_. Iван Гнатович рiшив побудувати дачу коло нашого села.
Скидан_. Чого ж коло села? Яке на хуторi життя? В селi будуйте.
Верещака_. Для творчостi потрiбна тиша.
Тихий_. Я думав, люди.
Скидан_. Проте як зна║те. Вам виднiше.
Уляна._ Еге. Отутечки у нас один панок роками проживав. Iз Петербурга.
Було, все дiтям грошi розда║. Дурний був, i вата в ушах. А потiм того, як
ото вбили його в революцiю, так нiхто вже не той...
Верещака_. Iнтересно.
Нечитайло_. Помовч. Iнтелiгенцi┐ не лякай, чу║ш?
Уляна_. Еге. Забула. Живе ще ж той, Безверхий. Все корiв малю║ та
глечики на призьбi.
Верещака_. Да? Цiкаво.
Скидан_ (показуючи на Демида)._ Ось мiй батько. Недочува║, пробачте.
Моя жiнка Мар'яна.
Верещака_. При║мно... А що вам з мо┐х творiв...
Скидан_. Все сподобалось. Смак у письмi я маю високий. Що я читав? Ну,
вас читав, ще там когось. А книг написано, ви самi знаете... Не потурайте
моему смаковi в питаннях досконалостей мистецьких.
Верещака_ (до Сiрина)._ Чули? Iнтересна мова.
Скидан_. Новi часи, товаришi. Ми зараз прагнемо такого тону, щоб
стенограму нашо┐ розмови читати мiг би увесь свiт, а по самi лише любителi
фольклору.
Верещака_. Чудесно! Ви ║, товаришу Скидан, ота iюва шива людина, яко┐
так браку║ для письменства.
Скидан_. Не знаю, може. Вам виднiше.
Верещака_. Я буду щасливий увiчнити ваш образ для нащадкiв у столiттях.
Ви розумi║те мо┐ завдання?
Скидан_. Щодо вiкiв i нащадкiв менi однаково, пробачте, чи будуть знать
вони, який ходив я неголений, як некрасиво ┐в i пив, як лаявся погано
часом i як новi слова невiрно вимовляв...
Верещака_. Нi, чому...
Скидан_. А от що дi║ться, i як довiрив нам таку всесвiтню справу
Центральний Комiтет, i як я шкутильгаю Хтутечки, коли б ви знали, як часом
падаю, як комунiстом етав у колгоспi, - оце для столiть, признатись,
неоднаково менi.
Верещака_. Так. Але я опишу ваш побут. Жива людина ви, а не плакатний
знак.
Скидан_. Глядiть, щоб побут вас не обдурив. А вiп такий, i особливо у
степах, де все не високо, казав той, i не низько.