"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пiшов я дев'ятнадцять лiт тому з ║диною метою - робити комедiйнi фiльми.
Все в мене не так, як у людей.

МОЛОДА КРОВ
До 16/VIII 1945
- Ви подумайте. Старий хрiн - хiба ж не женився!
- Дiд Годун? Дiду! Ви ж старi вже. Нащо вам жiнка?
- Як нащо? А лаятись.
- Ну що ви скажете!
- А що казать. Конечно, вже воно не те║. Тепер вже я хiба вщипну коли
чи пола║мось, а все-таки жива людина требу║ чогось...
//Пiдлабузництво - це свого роду наркотик. Вiн потрiбен, iнакше б його
не було.
- Кому вiн потрiбен?
- У першу чергу всiм особам, що займають не сво┐ пости. А тому що...
- Розумiю.//
- Так хто ж винен?
- Покараний.
Професор, великий вчений. Бог асистентiв i студентiв. Дивовижна
ерудицiя. У нього склеротичне недержання прiзвищ. Вiн ┐х забува║. Це
драту║ його i завжди псу║ йому настрiй. Найближча йому людина - слабенький
нецiкавий асистент, який умi║ пiдказувати йому прiзвища...
1. Персонаж жiночий - вищить.
2. Персонаж мужика - нроспав усю п'║су.
3. Персонаж, що кашля║, - прокашляв усе, махаючи рукою.//
ЗАСТУПНИК ДУРНЯ
(ДРАМА)
26 / VI1I [19]45
Нiщо так не повинно дратувати гарного керiвника, як наявнiсть рiзних
неподiбностей взагалi, всiляких рiзниць, рiзноманiтностей людських. I
клопоту од них багато, i турбот, i непорозумiнь, i всяких, одне слово,
випадковостей, якi завжди, як показу║ досвiд, водяться в темних закапелках
iндивiдуалiзму.
Правда, за останнi часи передове суспiльство i особливо його начальники
багато зробили для унiфiкацi┐, щоб забезпечити спокiй собi i вищестоящому.
Деякi начальники прославились на фронтi боротьби з людською неподiбнiстю.
Проте й саме громадянство теж не дрiмало, аби вдовольнити iнтерес
керiвництва i тим самим свiй iнтерес.
Вiзьмiть, припустим, людське iм'я. Уже тепер, примiром, щодо молодi
куди не глянь: Олег чи Iгор, дочка - як не Свiтлана, то Тамара.
Безпомильно. I хороше. I зрозумiло, i красиво, а головне, нiкому не
образливо. Нiхто не засмi║ться i не плюне - се вам не Грицько i не Срулик,
не Акакiй i не Мордохайчик.
От через що, коли директор ляльково┐ артiлi Кабанець-Певний сказав, що
його звуть Торохтiй Макогонович, всi аж присiли. Пiхто не сподiвався
такого iменi. Iностранець, так не iностранець. Бiльш того, мов не зна║, за
кордоном не був, родичiв не мав - чиста, незаймана людина. От iм'ячко,
Торохтiй. Треба ж бул,о умiти читати святцi, щоб найти отаке гучне iм'я.
Се вам не Олег i не Джек, се Торохтiй Макогонович. Те, що вiн не
iностранець, хоч i Торохтiй, видно було i по його обличчю, i по одежi, i