"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

по манерi. Все у нього було точнiсiнько таке, як i у нас. Церобкопiвське.
Вiн любив радiо (з радiоапарата). Вено грало в нього безугавно день i
нiч. Вiн любив вiдповiднi портрети i розшував ┐х в великому числi на самих
видних точках. Любив також чорнi гiпсовi статуетки.
Вони у нього були скрiзь.
Люди злi i невдячнi.
I скiльки на них не працюй, нiколи всiм не вгодиш. ' Завжди знайдуться
розумаки, що почнуть тебе шпигувати так чи iнакше. Скiльки голiв, скiльки
смакiв. На всi смаки не догодиш. Тому краще догоджати начальнику.
Торохтiй Макогонович робив ляльки вiдповiдно до житейсько┐ мудростi. I
треба сказати, що вiн не помислився.
Я помiтив, що характерною рисою тупих людей, що займають iнодi
вiдповiдальнi посади, е умiння швидко приймати радикальнi рiшення з
усякого питання.
Тут актом дi┐ компенсу║ться пустота. Се в твердiсть. Звiдси до
гнучкостi дистанцiя велика. Другi властивостi людсько┐ душi, як, примiром,
поряднiсть, чеснiсть, благородство, уважнiсть, навiть простота,
обов'язкова ввiчливiсть, не кажу вже про люб'язнiсть, чулiсть,
[трапляються] так рiдко, що я завжди плачу од зворушення, коли серед
людсько┐ тайги знаходжу оцю рiдну квiточку женьшеня дорогого.
МАНIЯ
Всi прагнуть посад... так лiзуть до посад. Що но┐ роботи, вiд умiння
свого суспiльства!
До смертi не зрозумiю, чого може бути кращого вiд конкреттворити
конкретну цiннiсть для

ЗI IX [19]45
...Отже - мир. Про яку небезпеку балака║ сьогоднi американський крамар
Трумен, показуючи з кишенi атомну бомбу, хто його зна║. Чого йому боятись?
Люде цiлi. Бомба в кишенi, грошей багато. Чи не бо┐ться вiн часом, Що
появиться бомба i в нас, та ще бiльша й лютiша, i тодi нам, людським
масам, буде житися весело, як па пиру перед останньою всесвiтньою чумою.
Промова Трумепа сьогоднi була теж iсторичною: в однiй руцi бог, в
другiй - атомна бомба, па устах загроза по неприхованiй адресi.
Закiнчилася свiтова вiйна.
Полягло в муках сорок мiльйонiв радянських громадян братiв мо┐х i
сестер. Загинув вiд голоду в Ки║вi мiй вiсiмдесятилiтнiй батько, i сам
я... ледве остався живий.
Чого я хочу? Що менi треба? Роботи. Я хочу роботи. I трохи радостi. Я
матиму роботу i не матиму радостi. Я не можу радуватися, коли навколо мене
людям погано. Менi соромно, так соромно, нiби я винен, що люде бiднi,
погано одягненi, невлаштованi i перевтомленi. Нiби я обдурив ┐х, чогось ┐м
набрехав i витягаю з них жили, нiби я одняв у них свята, i спокiй, i
лагiдну вдачу i зробив ┐х нещасливими... Геро┐ вони чи нi? Геро┐. Бiльш -
дважди, стонажди геро┐ i страстотерпцi.
По сво┐й натурi я не можу, не вмiю бути вдоволеним. Я з нещасливими, з
бiдними, з невлаштованими. Я помiчав се за собою завжди. Очевидно, се вiд
мо║┐ невгамовно┐ уяви i од якихось житейських стародавнiх травм.
...Свiтова вiйна закiнчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. I хочу
вiрити до смертi, що не потрiбнi будуть уже людству танки, i гармати, i