"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

весь оцей смiтник атавiстичних дурниць, всi оцi пам'ятники великим вбивцям
i ┐х коням i готтентотськi почестi снайперам, маршалам... Що буде мир. Що
не потрiбнi будуть геро┐-мученики.
Академiя наук стала на сторожi миру. Учений, благородний людський
iнтелект ║диного суспiльства без вражди. Благородству создателя,
мислителю, защитнику свободи людини, добра i життьово┐ незалежностi,
героям состраданiя. Всiм, хто унеможливить стопроцентну, безоговорочну,
увiшану iдiотськими прикрасами мерзоту вiйни, хотiв би творити я пам'ятник
вкупi з людьми-братами...
231 IX [19]45
Благословен мiй день! Старiю. Сьогоднi снилося менi, що ║ на свiтi бог.
Що покликав вiн мене до себе i повелiв ангелам сво┐м випалити з мо║┐ душi
i вирубати огненними мечами смуток i печаль пригноблення, страх за матiр
отчизну свою, за родину i жiнку, i за себе, й за все, що я люблю. I ангели
здерли з мене скривавлену шкiру i кинули ┐┐ в огонь, аби я став чистим.
Потiм вирубали вони по його святому повелiнню мiй талант i дали менi
новий. I став я нiмий, забувши всi слова, всi лiтери i всi ┐х значення
умовнi.
- Я знiмаю з тебе бром'я Слова, людино моя, - сказав менi вiн.- Я не
давав тобi його. Ти сам хвативсь за нього, мов дитина за огонь чи склянку
отрути. Воно ║ лож сьогоднi на землi. Я помиливсь в тво║му талантi, хоч я
i бог. Однинi я звiльняю тебе од кайданiв, скованих iз лiтер. Бери собi
другий талант. Я не пiдказую тобi нiчого. Ти не помилишся тепер у виборi i
сам, бо ти стаз нещасливим.
"Дай менi Музику, боже".
"Бери".
I став я композитором. Все, що я знав, вiдчував, все, що бачив мiй
духовний зiр, - все обернулось у звуки. I я став свободний. Я розчинивсь
на мiльйони звукiв у трансцендентнiй сво┐й найвищiй сферi i написав для
людей, яких я люблю бiльш за все на свiтi, правду, всю, без страху, без
ложних слизьких, солодких i пiдлих прикрас, без угодництва, без тупостi i
без потурання тупостi застарiлих неукiв i холодних честолюбцiв, безмiрно
лячних i ненаситних, жорстоких невiр i ненавидцiв людини.
Яку я музику створив? Чому продзвенiла вона благовiсним дзвоном понад
усiм свiтом? Чим звеселила й пiдкорила собi всi людськi душi? В чому був
┐┐ змiст, в чiм сила?
Се була патетична симфонiя боротьби про Радянський Устрiй на Землi. Був
гiмн Радянському Всесвiту.
Я створив його з безлiчi найскладнiших сполучень звукових.
Найрiзноманiтнiших, протирiчивих. Як хiмiк чи коваль, я сплавив геро┐чнi
звучання з пустими, нiкчемними акордами шелесту паперiв i скрипу
канцелярських пер, широкi, як море, пасажi юнацьких благородних поривань i
стремлiнь до чистого, всезагального, одвiчного з нудними цифрами тупих
барабанiв. Труби захоплення з плачем голодних саксофонiв. Громи всесвiтнiх
небачених напружень мiдного iнструменту, казковi лунання слави перемоги з
сичанням кляузництва, грубостi i погано┐ невеселостi. I десь на сорокових
поверхах, на самих верховинах симфонiчних хвиль мого твору сплелись у
трагедiйному танку радiсть з невдоволенням, слава з непотрiбним
фасадництвом, i гiмпи, i крики, i восторги, i стогнання труда з бурними
каскадами дармо┐дства i невмiння. А ще вище понад усiма звуковими армiями