"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i стратосферичними ескадрами звучань розливалася на цiлий всесвiт нечувана
в iсторi┐ звучань щедрiсть на смерть i невмiння жити. А знизу, по самих
густих i важких-преважких басових низах, скрипiли, гули, затухали i знову
гули i ревли ревом i плакали одинокими душерозпинаючими сурмами тисячi
невисказаних запитань придавлено┐ сiро┐, бiдно┐, невесело┐ некрасивостi.
Твiр почав жити, бо вiн не був Словом.
З чого склада║ться красота? З того, з чого и життя, и перемога. З
осердечненого любовного сполучення всiх мого явищ. У мо┐й Симфонi┐
перемагала Радiсть, i сила ┐┐ оптимiзму i все┐юкоряюча Краса були якраз у
подоланнi наявностi безлiчi лихого.
Як все просто! Сто┐ть лише виховати любов до Людини i уникати пiдозри i
ненавистi, як смертi.
16 / Х [19]45
"Повiсть полум'яних лiт" ляка║ начальство. N., прочитавши, уникнув
розмови. N. N., прочитавши, прийняв, але думок сво┐х не висловив, заявивши
про те, що повiсть важка для розумiння, ┐┐ вже бо┐ться К., який ранiше
вдавав iз себе захопленого нею. Ну, й бог iз ними. Пошлю я краще ┐┐
Сталiну. Пошлю i попрошу подати якийсь знак, бо так далi жити не можна. Се
не життя. Можна загубити не тiльки талант, можна втратити розум i бажання
жити в цiй iнерцi┐ пiдозри, перестраховнпцтва (фу, яке гидке прокляте
слово!) i приниження.
З Укра┐ни нi вiтру, нi хвилi. Я вмер.
5 / Х / [19]45
Почина║ться iсторiя з "Повiстю полум'яних лiт". Коли б розказати
нормальнiй живiй людинi, напевно, реготала б до упаду, а може, й не
повiрила б, що се не вигадка зловредного сатирика. N. уника║ мене. Три
рази при зустрiчi нагло заявив на мо║ запитання, що "Повiстi" вiн не
читав. Далi ховатись незручно. Не пущать на очi!
Сього сказалося досить, щоб почали ховатись i шептатись меншi сошки,
заступники, редактори i вся, одне слово, служила челядь, що захоплювалась
сценарi║м як чимсь надзвичайним...
6 / Х / 1945
Як менi жаль, що в мене грип. Так би хотiлося сьогоднi вечором пройтись
по центру столицi серед народу, пройнятися настро║м урочистого великого
свята. Ожити, помолодшати.
За два роки остракiзму в мене так збiднiла й виснапаслась душа. Як
страшно жити менi серед сво┐х людей, що мусять дивитись на мене, як на
мерця чи як на ворога народу. Як трудно бути одному, коли хотiлось би буть
з людьми, хотiлось дiлитися думками, досвiдом, званнями... Побажаю i
великому мойому радянському яароду-велетню щастя i слави. Бо його щастя -
мов щастя! I життя мо║ - служiння йому. А собi побажаю п'яти картин.
7 / Х / 1945
Коли б не вiдбулася у нас в сiмнадцятому роцi Вели, ка соцiалiстична
революцiя, сьогоднi цiла квропа перебувала б пiд диктаторськими чобiтьми
Гiтлера i Муссо. лiнi...
11 / Х / [19]45
Основна мета мого життя зараз - не кiнематографiя. У мене вже нема║
фiзичних сил для не┐. Я створив жалюгiдно малу кiлькiсть кiнофiльмiв,
вбивши на се весь цвiт свого життя, не по сво┐й провинi. Я - жертва
варварських умов працi, жертва убожества i нiкчемства бю, рократичного,