"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

iсторiю. (Молiння про кулю).
Зустрiч з нацiоналiстичними бандитами.
Бандерiвська чума: Веремчук у лiсi.
- Вилазьте. Нi. Кида║м бомби. Будь ласка. Кинули. Веремчук (нрзб)
згаду║ - як трудно йому вбивати людину. Веремчук i гад-нацiоналiст.
10 /Х / [19]45
ЗОЛОТI ВОРОТА
III
Все, що записано в мене про лiтературу й народ, мусить цiлком увiйти до
роману.
Все, що призначалось для п'║си "Молода кров", i якщо можна навiть, що
написано для п'║си "Мiра життя". Звiдти можна взяти дiалог Скидана з
Верещакою, звичайно, переробивши його по стилю i частково по змiсту.
"Я страшенно розсердився. Тiльки не думайте, що я образив чи побив
його. Нi. Навпаки. Я вийняв з кисета два хрести i нагородив його. Йди,
кажу, i признавайся".
Дивна рiч. Усякий блазень з вiчним перцем у руцi пнеться показати, що
вiн письменник не селянський. I пiколи письменник, щоб ви знали, не стояв
так далеко од нас, як от зараз.
Переглянути матерiали чернетки до "Мiри життя"...
- Коли в якомусь там колгоспi дiло дрянь, кажу завжди - шукайте дурня.
- Находять?
- Точно.
- Яка велика роль припала дураковi!
- Себто?
- Велика i страшна.
- А що страшнiшого? Дурiсть i дурiсть.
- Колись, у приватницькi старi часи, навколо дуростi народжувався смiх.
А зараз усуспiльнений дурак - се вжо соцiальне лихо i колективний смуток.
Тому мiй лозунг: граждане, увага дураковi!
Мiй полiтичний рiвень невисокий. I деяких речей я й досi ще не розумiю.
От тiльки не знаю, чому зараз люде так не люблять трудитись? Чому ┐х
треба пiдганяти газетами! I для чого, скажiть менi, труд розгляда║ться вже
як щось виключне? Чого його оголосили дiлом честi, доблестi i геройства,
коли вiн сам по собi ║ просто дiло.
Як собi хочете, ну, по-мойому, не треба буть геро║м, щоб трудитись. I
доблестi особливо┐ не треба. Не слiду║ так залякувати людей трудом. Труд -
штука при║мна, радiсна. Боже мiй, як ото ви┐деш було в поле рапанорано.
Сонечко сходить, жайворонки спiвають. (Великий абзац про красу труда). А
на геройство не всякий способен. А тепер якось так вийшло, що од доблестi
i геройства труда всi тiкають по канцелярiях, той у iнженери, той у
офiцери, а дiвки в мiлiцiю. А менi ото, як побачу дiвку в мiлiцi┐, - ну,
жить не хочеться, не хочеться з жiнкою спати лягать i любити ┐┐ не
хочеться: ще родиться, чого доброго, мiлiцiоперша та й оштрафу║.
Ай, бiда... А гончара, плотника, критника чи гарного шевця нема║,
вивелись дощенту ... Вже нема нi шевця, нi кравця, нi прикажчика, нi
рiзника - ще тiльки завiдують чимсь да в кiно. I iнтересно, ще я помiтив,
що в книжках виводити ┐х можна тiльки з красивого боку. А щоб там показать
подлеця, жулика, пройдисвiта, трутня, мошенника - боже сохрани. Нема.
Колись, кажуть, були. Зараз нема. Увесь реалiзм став такий благоприятний