"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

соромно, що виродивсь мiй рiд. Нема в мене гордо┐ вдачi Тараса Бульби. Не
став я при всiх, не назвався. Не сказав: що, синку, помогли тобi тво┐
ляхи? Не сказав. Побоявсь, що не повiрять та почнуть пiдозрiвати в
родствених связях. Убив мовчки. Ще й, признаюсь, убивши його, зрадника, як
собаку, i глянувши навiть па його красивий труп, як Тарас отой Бульба на
свого зрадника-сина, навiть бровою не повiв отакечки, неначе не син вiн
був мiй, а падло. Не скоро, вже аж уночi, пiшов я в хлiв, зарився в
солому, затулив шапкою рота та й до-о-вго-довго ридав, приказуючи такi
слова, яких уже нiхто тепер i не говорить.
Вiн дiяв i мислив вiдповiдно силi речей. Вiдступаючи перед ворогом, вiн
ненавидiв свiт i самого себе.
Вiн кляв сво║ во║нне щастя.
Се не значило, однак, що вiн не вiрив у сво║ щастя чи вiрив у конечне
щастя ворога.
Нi. Йому просто iнодi були недоступнi всi складнi механiзми шляхiв
управлiння i планування (планiв) щастя, вся складнiсть його шляхiв.
Наступаючи, вiн проймався натхненням, вiн жадав наступу, не дивлячись
на велетенськi втрати, на кровопролиття жахливi.
Одне слово, вiн був такий, якою була сила речей.
Одночасно вiн був продуктом сi║┐ сили i ┐┐ чинником.
15 / Х / [19]45
Старший лейтенант. Пробув на вiйнi чотири всi роки. Повернувся з
Нiмеччини.
- Скажи менi, що ти винiс узагалi зi страшного з усього смислу вiйни? -
спитав я його по досить довгiй розмовi.
- Що винiс? - подумавши, сказав вiн менi. - Я прийшов до висновку, що в
-життi все набагато грубiше, нiж писали нам колись, i говорили, й
говорять. - Вiн одповiв на сво┐ якiсь складнi думки по множеству, напевно,
найконкретнiших явищ.
- Що скажу? От у всiх письменникiв у книгах чи статтях: вiйна - так се
сльози, плач, горе. Се неправда. Я не бачив нi слiз, нi горя. Все дуже
просто. Хлопнули - чоботи геть i в яму зарили, - готово. Нiхто нiчого й не
дума║. Навпаки, весело i повно смiху.
- А люде?
- А я ┐х не бачив, ┐х там взагалi нема. Вони виселенi.
- А в ямах, у байраках, лiсах, льохах? А пiд час наступу? Ти ж усю
республiку пройшов, да не одну, а кiлька?
- Да я з людьми не стрiчався. Може, й свiдомо.
- Друже мiй, ти був на вiйнi душевно i фiзично слiпий, - сказав я. Менi
хотiлося додати: "Ти був дрiбненький его┐ст i боягуз. Ти боявся
зустрiнутись з людським лихом. Ти обминув його. Бо ти порожнiй".
Отсей молодий чоловiк тепер хоче i буде творити фiльми про вiйну.
18 / Х / [19]45
КНИГА
Не спав я цiлу нiч. Писав.
- Запиши пас, Кравчино, до сво║┐ книги. Узнали ми, що завтра зранку
помремо. Загиба║м всi.
Се не було нiяке надприродне передчуття. Се було точне знання на основi
досвiду й характеру приказу. Се знали командири всi i знали ми.
Надприродним було те, що ми дiяли.