"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

школах, друкують. Автора обирають до Верховно┐ Ради Союзу РСР.
I я радий його успiху, нiби се ║ мiй власний успiх. Радий i вдоволений,
що вистачило сил i наполегливостi у Сашi пiднести такий великий труд.
Радий, що втихомиряться лiтературнi парвеню, що вже намагалися здавати
його в архiв...
Фадеев крупний талант, i Фадеев справжнiй комунiст, i за се я завжди
шанував його, при всiх його невдачах, довгих простоях. Почина║ться його
друге народження - зрiлий вiк.
Якщо не встрягне друг мiй знову в Удеге, що одняло в нього стiльки сили
й часу, створить безумовно щось значне i велике. Щасти йому, доле!
20/ II [19]46
Сьогоднi закiнчив "Життя в цвiту" - лiтературний i режисерський.
Нi над чим ще так багато не працював.
Тепер менi треба забути все i писати далi. Проте нi. Тепер я мушу
повiсити замка на свiй розум i бажання i добрий рiк повторювати вже
здiйснений i закiнчений творчий процес на плiвцi в тяжких, каторжних
умовах, з щоденними неполадками, хаосом убогостi виробництва, холодом i
злом. I так усе життя.
Господи, поможи менi!
З/II/ [19]46
//Учора в "Советском искусстве" читав "Жизнь в цвету". Читати менi було
важко фiзично.
Очевидно, читання справило велике враження. Тепло реагував i,
виступаючи, тепло промовляв мiй друг В. Шкловський i С. Герасимов.
Очевидно, рiч ма║ в собi якусь магiю, ┐┐ однаково сильно сприймають всi,
хто читав чи слухав...//
16/II/ [19]46
Пишу книгу. Я пришлю ┐┐ Вам через три роки. Якщо ж я ┐┐ не допишу, якщо
я, що втратив усе за одну лише помилку серця свого, умру отут од печалi в
тяжкiй самотностi, я прошу Вас тiльки про одне - хай вiзьмуть тодi в мо┐х
грудей серце i поховають його на скривавленiй батькiвщинi мо┐й, на
Укра┐нi, на укра┐нськiй землi.
Чи може бути надмiрною любов до батькiвщини? Нi. Нема║ тако┐ любовi. I
моя не була, хоч я i вмер вiд не┐.
кдиною метою мого трудного життя було возвеличення радянського народу
засобами мистецтва, яке дослала менi доля i батько з матiр'ю...
23/ II/ [19]46
Сьогоднi знову мевi дякували вiрмени за фiльм "Страва родная", який я
зробив для них, змонтувавши його й написавши... дикторський текст.
Вони радiють, вони вiтають мене, отсi культурнi брати мо┐, вiрмени.
Вони кажуть: ми всi говоримо, що так зробити про нас фiльм мiг лише
майстер, що любить свою батькiвщину. Я слухаю сей високий комплiмент i
плачу. Так, я люблю Батькiвщину, люблю народ свiй, люблю палко i нiжно, як
син може любити, як дитя, як поет i громадянин...
2/IV [19]46
Двадцять дев'ятого березня читав у Спiлцi письменникiв "Життя в цвiту".
Читав аж три години. Народ слухав, як заворожений. I тiльки пiсля читання
я помiтив, як всi були збудженi i схвильованi.
Всi встали i довго вiтали мене оплесками. Я поклонився ┐м, вдячний за
увагу i пошану. Проте менi було дуже сумно. Було в цьому вiтаннi, у всьому