"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

рокiв за двi тисячi. Сучасники.
Те ж саме i в просторах.
81 IX [19]52
ЗОЛОТI ВОРОТА*
(НОТАТКИ Й МАТЕРIАЛИ ДО РОМАНУ Х НАРОДНОп ЕПОПЕп НА ДНIПРI)
Подумати треба зараз же - поки не до кiнця зiпсували - i про Нову
Каховку. В нiй минуле не матерiалiзоване нi в пам'ятниках старовини, нi в
iсторичних будовах. Вона, Стара Каховка, ма║ минуле iсторичне, полiтичне.
Отже, деякi будови треба будувати, уявляючи себе в майбутньому.
13/IХ 1952
Написати цiлу лiнiю "аморального" поводження хлопцiв з дiвчатами. На 10
рожениць у родильному домi вiсiм байстрят. Вивчити найбiльш цiкавi дiла,
iсторi┐, драми.
пм протиставити хороше подружжя з любов'ю, щастям, дiтьми.
Дiвчат багато бiльше, нiж хлопцiв взагалi у нас. I дiвочкам горе. Се
бiда велика, загальна.
Дiвчатам присвятити окремий роздiл i взагалi багато уваги. Про них так
багато можна сказати.
Пригадати дiвчину, що не виходить замiж, бо сватаються некрасивi.
Тут впадав у вiчi багато красивих дiвок i хлопцiв.
ПОЕТ НАРОДУ
На великих зборах, на пленумi, лаяли поета Р.
Лаяли й шельмували його молодi, власть iмущi люде, якi вважали сю лайку
й шельмування народного старого поета за свiй священний обов'язок i
службовий подвиг. Поету не простили нiчого, нi одно┐ його житт║во┐
помилки. Драму його життя, що попсувала йому все на свiтi, ще коли власть
iмущi ходили без штанiв або гадили в пелюшки, [сю] драму особливо грiзно i
пристрасно пригадували як непростимий, незабутнiй, пiдлий злочин поета, що
заслугову║ вiчно┐ кари, презирства i помсти. Що вже нiяка нi партiйна його
приналежнiсть, нi талант, нi третина столiття творчо┐ працi, нi сивизна,
нi велетенська праця для народу, для партi┐, для комунiзму не затулять нi
його ганьби й злочинства, нi ┐х пильностi й непримиренностi.
Навiть бездонну душевну доброту поета вважали за безпринципнiсть i
маскування.
Поет у сей час сидiв поверхом нижче в буфетi i тихо собi випивав щось
алкоголiчне. Вiн був у всьому подiбний до свого народу.
- Поете! Нагору поспiшайте. Там про вас iде грандiозна мова. Сам N. вас
критику║. Швидше!
Поет посидiв трохи ще, схилившись над бокалом. Про що вiн думав,
невiдомо. Потiм пiшов нагору, почувши обов'язковi оплески.
Пiшов поет нагору... Нагорi в шанобливiм оточеннi всiх тих, що треба,
iшов сам власть iмущий, проповiдчик грiзний.
Его.глаза сверкают. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он прекрасен. Он
весь, как божия гроза".
Пiдiйшовши до "божо┐ грози", поет ввiчливо поклонився i, потискуючи
длань, сказав, аби не подумала "гроза", що вiн ┐┐ зовсiм не чув:
- Вiтаю вас. Промова епохальна. I переконлива до краю по формi i по
змiсту. Пiдписуюсь пiд кожним ┐┐ словом.
- А що ж ви дума║те, не правда? В таких дiлах треба бути одвертим, не
взирая... - сказала "гроза".