"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу авторарокiв за двi тисячi. Сучасники.
Те ж саме i в просторах. 81 IX [19]52 ЗОЛОТI ВОРОТА* (НОТАТКИ Й МАТЕРIАЛИ ДО РОМАНУ Х НАРОДНОп ЕПОПЕп НА ДНIПРI) Подумати треба зараз же - поки не до кiнця зiпсували - i про Нову Каховку. В нiй минуле не матерiалiзоване нi в пам'ятниках старовини, нi в iсторичних будовах. Вона, Стара Каховка, ма║ минуле iсторичне, полiтичне. Отже, деякi будови треба будувати, уявляючи себе в майбутньому. 13/IХ 1952 Написати цiлу лiнiю "аморального" поводження хлопцiв з дiвчатами. На 10 рожениць у родильному домi вiсiм байстрят. Вивчити найбiльш цiкавi дiла, iсторi┐, драми. пм протиставити хороше подружжя з любов'ю, щастям, дiтьми. Дiвчат багато бiльше, нiж хлопцiв взагалi у нас. I дiвочкам горе. Се бiда велика, загальна. Дiвчатам присвятити окремий роздiл i взагалi багато уваги. Про них так багато можна сказати. Пригадати дiвчину, що не виходить замiж, бо сватаються некрасивi. Тут впадав у вiчi багато красивих дiвок i хлопцiв. ПОЕТ НАРОДУ На великих зборах, на пленумi, лаяли поета Р. Лаяли й шельмували його молодi, власть iмущi люде, якi вважали сю лайку й шельмування народного старого поета за свiй священний обов'язок i службовий подвиг. Поету не простили нiчого, нi одно┐ його житт║во┐ iмущi ходили без штанiв або гадили в пелюшки, [сю] драму особливо грiзно i пристрасно пригадували як непростимий, незабутнiй, пiдлий злочин поета, що заслугову║ вiчно┐ кари, презирства i помсти. Що вже нiяка нi партiйна його приналежнiсть, нi талант, нi третина столiття творчо┐ працi, нi сивизна, нi велетенська праця для народу, для партi┐, для комунiзму не затулять нi його ганьби й злочинства, нi ┐х пильностi й непримиренностi. Навiть бездонну душевну доброту поета вважали за безпринципнiсть i маскування. Поет у сей час сидiв поверхом нижче в буфетi i тихо собi випивав щось алкоголiчне. Вiн був у всьому подiбний до свого народу. - Поете! Нагору поспiшайте. Там про вас iде грандiозна мова. Сам N. вас критику║. Швидше! Поет посидiв трохи ще, схилившись над бокалом. Про що вiн думав, невiдомо. Потiм пiшов нагору, почувши обов'язковi оплески. Пiшов поет нагору... Нагорi в шанобливiм оточеннi всiх тих, що треба, iшов сам власть iмущий, проповiдчик грiзний. Его.глаза сверкают. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он прекрасен. Он весь, как божия гроза". Пiдiйшовши до "божо┐ грози", поет ввiчливо поклонився i, потискуючи длань, сказав, аби не подумала "гроза", що вiн ┐┐ зовсiм не чув: - Вiтаю вас. Промова епохальна. I переконлива до краю по формi i по змiсту. Пiдписуюсь пiд кожним ┐┐ словом. - А що ж ви дума║те, не правда? В таких дiлах треба бути одвертим, не взирая... - сказала "гроза". |
|
|