"Володимир Дрозд. Катастрофа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

звичайно, не Терехiвка, бо потiм причепляться; недiля - анiякогiсiнького
життя, навiть метушнi. Рухи поодиноких перехожих лiнивi, повiльнi,
терехiвцi дрiмають, навiть iдучи вулицею, таке враження живо┐ людини в
цьому дрiмотному царствi, спека, задуха, сонце в iмлi, iмла гаряча, наче
присок, якась адмiнiстративна установа, скорiше редакцiя, краще не
називати, порожнi кiмнати з густим одвiчним запахом паперiв, газетних
пiдшивок, тепла гнила вода у карафцi, присмак гнило┐ води, яка сто┐ть у
карафцi хтозна-вiдколи, скляна мухоловка, по стiнах яко┐ повзають очамрiлi
мухи, - настрiй, присмак гнило┐ води i мухоловка, i одинак на цьому тлi,
одинак, незрiвнянно вищий од загалу, але не пророк, хоч з таких людей i
народжуються пророки; та вiн уже не вiрить у жоднi iде┐ i тому не пророку║
царства небесного, вiн вищий за будь-якi iлюзi┐ й не дару║ масi солодких
снiв, вiн переконаний, що натовп завжди лишиться натовпом, навiть у
царствi божому. _За Сковородою: нечестива чернь може торкнутися тiла
Христового, але почерпнути смислу божого дурна чернь не може; одинак, що
самотнiй завжди, i в будень, i в свято, i в кожну хвилину, та особливо в
свято, будень п'янить безглуздою метушнею, так робочий кiнь забува║ в
голоблях про свою долю, дума║ лише про тягар, який треба невпинно
волочити, i про батiг, що посвисту║ вгорi, в свята ж нема║ навiть цього
оп'янiння посередностей, одинак блука║ порожнiми кiмнатами установи (так
безнадiйний п'яниця приходить у шинок без копiйки в кишенi i сто┐ть бiля
порога, лише б дихати запахами шинку), вiдчуття жахливо┐ спраги - духовно┐
i фiзично┐, спраги, яку нема чим вгамувати в Терехiвцi, знову присмак
гнило┐ води. вiн випльову║ воду на долiвку i плента║ться порожнiми
кiмнатами редакцi┐, вiдчиняючи дверi носками черевикiв, його темний,
глибокий вiдчай, вiдчай самотньо┐ людини в пустелi чи в глухому лiсi, i
раптом..._
Дзвiнок. Iдiоти, навiть увечерi заважають... Гучний, настирливий. Сама
телефонiстка дзвонить. Мiжмiська або начальство на телефонi.
- Редакцiя. Так. Гуляйвiтер вечеря║. Загатний. Добрий вечiр, Дмитре
Семеновичу. Останню сторiнку верстають. Ну, для нас це ще не
катастрофiчно, бува║ пiзнiше. Так, полiграфiя накульгу║. Передова? "Вчасно
готувати грунт пiд озимину". Про кукурудзу в дальший номер заплановано.
Нi, я ж вiдповiдаю за сво┐ слова, передi мною план на тиждень. "Королеву
полiв - у дбайливi руки" i розворот, так, наступний, сьомого, не знаю,
редактор нiчого не передавав, плану║ редколегiя, зрозумiло, але ж десята
година, я розумiю, нiхто не писав, я розумiю, зробимо все можливе, на
добранiч, Дмитре Семеновичу.
Iван поклав трубку, якусь мить сидiв нерушно. Хотiлося мiцно вилаятись.
Не мав злостi нi на кого особисто, навiть на Гуляйвiтра. Ненавидiв усю
Терехiвку. Тепер давай, секретарю, сварися зi складачами, дзвони на пошту,
вмовляй друкаря, пиши, верстай - викручуйсь. Усе на секретарськi плечi.
Вивези. Що ж, вiн справдi вивезе. Ще раз. Не перша критична ситуацiя. Вiн
уже звик. Навiть при║мно iнодi. Вiдчува║ш свою справжню силу й вартiсть.
Хай нарештi переконаються, на кому все трима║ться. Рiзко пiдвiвся. Хода
молода, пружна, голос рiзкуватий, таким голосом вiддаються команди перед
бо║м:
- Улю, бiжiть по редактора, тривога. Першо┐ не правте, буде
переверстка...
I поспiшив назустрiч складальному цеховi, весь напружившись, наче мав