"Володимир Дрозд. Катастрофа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вчорашню розмову з Гужвою. Дивлячись кудись убiк, Гужва повiдомив його, що
в раймазi з'явилась новенька дiвчина, гарненька собою, довга-довга коса,
великi очi, засинаючи, вiн думав про не┐, вiн навiть уночi думав про не┐,
в Терехiвцi, де кожну людину зна║ш в обличчя, в Терехiвцi, де людськi
обличчя такi ж знайомi, як перша сторiнка газети, знайомi й одноманiтнi,
свiже обличчя - наче ковток студено┐ води в пустелi, можливо, це вона, та,
про яку вiн мрiяв усе життя, та ║дина, що зрозумi║ його, вiн повiльно
виходить з редакцi┐ i сiда║ на мурованiм ганку, тут затiнок, од кам'яницi
вi║ прохолодною вогкiстю, вiн кладе голову на руки й дума║ про не┐...
Прiська дражниться, по менi видко, що я все чую. "Довго ходили вулицею, i
вiн все руками розмахував..."_
- Iшла вечеряти, Люду-агрономшу стрiла, - голосно мовила Прiська.-
Куди, питаю. В райвиконком, каже, нiчне чергування. Диви, кажу, аби нiхто
не вкрав уночi. А вона як зарегоче, як зарегоче...
Iван тихо вийшов iз складального цеху, навiть дверима не грюкнув.
Тiльки руки за спину i пальцями крiзь сорочку в рани. Смакував бiль, нiби
терпке вино. Все ж не опустився до них. Великi перемоги виростають з
малих. Часом почина║ш поважати себе. Виховати у собi фiзiологiчну вiдразу
до слiв. Але звiдки вони все знають? Тоскним поглядом по сiрих стiнах
цеху. Вiн почува║ться у Терехiвцi, нiби в камерi, - недремне око
наглядача, вiчне свiтло, даруйте хвилину темряви. Мiж в'язнiв, пiд
недремним оком, не може бути вiльно┐ любовi. Сказати про це Людi. Любов
пiддослiдних кроликiв. Сказати ┐й усе. Годi вiдкладати з вечора на вечiр.
Брак мужност┐. Сьогоднiшн║ Людине чергування - дарунок долi. Поштовх.
кдиний вихiд для мене - розумний. Прорватися крiзь себе до мети. Велике
потребу║ жертв. Умiти жертвувати. Втеча вiд юрби i мирських справ, зневага
до багатства, пiст i аскетичнiсть, одне слово - зневажання плотi, щоб
здобути дух. Сковорода. Посередностi нездатнi до жертв. А тепер працювати,
працювати. До скону. Доки перо не випаде з рук.
Вiн проминув секретарську - коректори, що жваво перемовлялись, зiв'яли
пiд його холодним поглядом i ткнулись у свiжi шпальти. Смикнув фiранку на
║динiм вiкнi редакторського кабiнету. Пахло цигарками. "Казбек", - на
столi Гуляйвiтра завжди лежав "Казбек" для сановитих гостей з керiвних
районних установ, на самотi вiн курив дешевi сигарети. Крiсло, пряме, з
високою спинкою, схоже на трон яко┐сь злиденно┐ марiонеточно┐ держави. Вiн
повiльно пiдняв трубку, двома пальцями крутнув ручку дзвiнка i майже
прошепотiв, зачувши голос телефонiстки: "Райвиконком..." Того, першого
вечора вона теж чергувала в райвиконкомi, вони сидiли на ганку й
розмовляли, з того вечора усе й почалося, аби скiнчитися сьогоднi. Навчись
бути сильним...
- Райвиконком слуха║, алло, райвиконком слуха║...
Вiн ледве стримався, щоб не вiдповiсти: "Добрий вечiр, Людо", а вона
нiби вiдчува║ щось: "Алло, алло..." Натис пальцем на штирик телефону,
прагнучи глибокого внутрiшнього болю, що мусив якось виправдати його.
Навчись бути сильним. Сковорода. Але болю не було. I робилося незатишно.
Загатний обiйняв голову долонями, силуючи себе до роботи.
Спершу треба глибоко усвiдомити, що хочеш писати. Переказати сво┐ми
словами змiст новели, сюжетну лiнiю. В процесi творення вона сама обросте
деталями.
Якесь забюрокрачене селище, хоч би районний центр._ Придумати назву,