"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А що, дiти! - крикнув вiн, пiдходячи до кружка.
- Все добре, прошу пана, - вiдказав майстер.
- Ну, так ми ся й справуйте! - I хотiв iти назад.
- Ми би до пана мали одну просьбу, - дався чути голос з-помiж
робiтникiв. Будовничий обернувся:
- До мене?
- Так, - загули гуртом усi.
- Ну, що ж такого?
- Щоби пан були ласкавi причинитися до складки на того помiчника, що го
нинi пiдоймою пришибло.
Будовничий стояв, не кажучи нiчого, тiльки сильнiший рум'янець почав
виступати на його лице, - знак, що просьба робiтникiв непри║мно його
дiткнула.
- Я? - сказав вiн вкiнцi з проволоком. - А ви вiдки до мене з тою
просьбою приходите? Хiба я тому винен, чи що?
- Та, прошу пана, i ми не виннi, але зда║ся нам, годиться i таки треба
помочи бiдному чоловiковi. Вiн слабий, якийсь час не буде мiг робити,
треба ж ║му й матерi старiй чимось дихати.
- Як хочете, то му помагайте, а я вiдки до того приходжу!
Першому-лiпшому непотрiбовi помагай!.. Ще чого не стало!.. - Будовничий
вiдвернувся гнiвно i пустився йти назад, коли втiм котрийсь з робiтникiв,
обурений такою бесiдою, сказав голосно:
- Ади, який пан! А сам тому найбiльше винен, що Бенедя скалiчило! Ог
коби его було так парнуло, то, певне би-м, не пожалкував не то п'ять, а й
десять креицарiв на такого дiловода!..
- Що? - ревнув нараз з усе┐ сили будовничий i прискочив до сидячих
робiтникiв. - Хто се говорив?
Мовчанка.
- Хто се смiв говорити? Га?
Нiхто й не писнув.
- Майстер, ви ту сидiли: хто се сказав? Говорiть, а нi, то вас нажену з
роботи замiсть того урвителя!
Майстер поглянув довкола по робiтниках i сказав спокiйно:
- Я не знаю.
- Не зна║те? То я вас вiднинi не знаю ту на роботi. Проч!
- То я сказав! - вiдозвався один робiтник, встаючи. - Я сказав i ще раз
кажу, що-с дiдовiд, коли не хочеш на бiдного робiтника дати. А о твою
роботу я не стою!..
Будовничий стояв, мов скажений, i з лютi не мiг до слова прийти.
Робiтник мiж тим узяв свiй вiнкель, кельню та мiру i, попрощавшися з
товаришами, спокiйною ходою пiшов iд ринковi. Прочi робiтники мовчали.
- Га, драби, лайдаки! - гримав будовничий. - О, або вiн сто┐ть о
роботу! Вiн би лиш лежав горi животом, як тота свиня в болотi. Але
пождiть-но ви, навчу я вас порядку! Не такi у мене станете! А то урвителi!
- I, ще весь телепаючись зi злостi та клонучи всю "голоту", будовничий
пiшов назад до панського товариства.
В будi тим часом iшло дуже весело i гойно. По перекусцi слуги позбирали
миски i тарелi, а натомiсть понаставляли фляшок з вином i чарок. Чарки
кружили живо. Вино звiльна розпутувало язики, розбуджувало веселiсть та
гомiн. Пахучий дим з дорогих цигар клубився понад головами до дощано┐