"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

додав з другого боку також голосно шляхтич, - так най щастя i розцвiт
вашого роду вiднинi основу║сь на щирiй приязнi i прихильностi всiх людей.
Леон радiсно стискав руки сво┐м гостя, радiсно дякував ┐м за ┐х приязнь
i услугу, радiсно прирiкав працювати надальше тiльки в товариствi i для
товариства, - а все-таки в серцi його лежав ще холодний сумерк, крiзь
котрий грiзно виднiлися великi чорнi краплi кровi, мов живi залiзнi
гвоздi, пробиваючi i розточуючi незначно пiдвалини його щастя. Вiн чув з
усiх слiв сво┐х гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита
глибоко в ┐х серцях зависть.
Мiж тим робiтники пiд проводом будовничого замурували з усiх бокiв
фундамент i виводили швидко стiну всерединi прокопу. Вдарила перша година.
- Ну, досить, люди, на нинi роботи! - крикнув Леон. - Треба й вам троха
забавитись. Таких днiв, як нинiшнiй, в мо┐м життю небагато, най же i для
вас вiн буде празником. Тут вам сейчас принесуть пива i закусок, а ви,
майстер, уважайте на порядок!
- Добре, прошу пана!
- А вас, мо┐ дорогi гостi, прошу за собою. Фаннi, дитинко, будь
господинею i займися дамами! Прошу, прошу!
Гостi, весело гуторячи, пiшли помiж купами цегли, камiння та дерева до
дощано┐, вiнцями та рiзнобарвними хоруговками устро║но┐ буди на перекуску.
Тiльки рабин i школьники та деякi другi "хусити" пiшли геть, не хотячи
засiдати при однiм столi з "трефняками".
Поки в будi серед веселого гамору пани гостилися, робiтники сидiли в
широкiм крузi пiд голим небом на камiннi. Два помiчники наливали пиво,
другi два розносили рiзники хлiба та сушену рибу. Однако робiтники були
якось дуже мовчазливi. Случай з Бенедьом щемiв iще всiм унутрi, ба i весь
той дивний жидiвський обряд закладин дуже ┐м не сподобався. Хто вигадав
живу пташину замуровувати? Нiби то принесе щастя? А втiм, може, й так...
Адже добре то якийсь вигадав: панам весiлля, а курцi смердь. А тут ще й тi
робiтники, що вiдносили Бенедя додому, повернули i стали розповiдати, як
стара Бенедьова мати перепудилась i заплакала тяженько, побачивши свого
║диного сина зомлiлого, окровавленого. Зразу, бiдачка, гадала, що вже по
┐┐ синовi, але коли ┐м удалося Бенедя протверезити, то так утiшилася, мов
дитина: заскаку║ коло нього, i цiлу║, i'плаче, i йойка║, так що аж серце
кра║ться чоловiковi.
- Зна║те що, хлопцi, - озвався майстер, - треба би зробити яку складку
та пiдрятувати бiдних людей, бо заки вiн буде слабий та незарiбний, то я й
не знаю, з чого ┐м обо┐м вижити. Адже стара iглою не занипа║ на тiлько!
- Правда, правда! - закричали робiтники з усiх бокiв. - Скоро по
виплатi, то кождий по п'ять крейцарiв, нам уйма невелика, а ┐м добро.
- Ну, а будовничий, - озвався котрийсь муляр, - вiн нiчо не дасть? Адже
цiле нещастя через него!
- Та й ще добре ще, що на тiм сталося, - сказав другий. - Та то камiнь
мiг i п'ятьом так само за┐хати!
- Тре му казати, най також причиниться на бiдного скалiченого.
- Але вже ви кажiть, - сказав майстер, - я не буду.
- Ну та що, скажемо ми, гуртом, - озвалися голоси.
Саме в тiй хвилi вийшов будовничий з буди вiд гостей, щоб поглянути на
робiтникiв. Його лице вже налилось широким рум'янцем вiд випитого вина, а
блискуча паличка дуже живо лiтала з одно┐ руки до друго┐.