"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стелi, плив тонкою струйкою крiзь прорiзане вiкно. Слуги Леоновi крутилися
посеред гостей, подаючи ┐м, чого хто забажав. Гостi однi сидiли купками,
другi стояли або ходили, балакаючи, жартуючи або торгуючись. Леон не
покидав Германа. Вiн нинi перший раз ближче зiйшовся з тим найбiльшим
бориславським тузом i почув до нього якусь дивну приязнь. Досi вони стояли
против себе, як вороги, доперва два роки тому прибув до Борислава з
готовим i чималим капiталом. Вiн був бiльше образований вiд Германа, добре
знався на купецтвi, читав деякi книжки гiрничi i думав, що досить йому
тiльки явитись в Бориславi, а усе покориться перед ним, i вiн стане
самовладним паном. Вiн наперед укладав собi плани, як то вiн закупить
дешево обширнi i найвiдповiднiшi до копання частки грунту, як позаводить
собi машини для скоршого i дешевшого видобутку земляних скарбiв, як
пiднесе цiлий нафтовий промисл i сво║ю волею буде пiднiмати i опускати
цiни на всiх торгах. Мiж тим показалося на дiлi зовсiм не те. В Бориславi
були вже сво┐ сили, i то сили такi, з котрими йому нелегко було мiрятись,
а найбiльшою такою силою був Герман. Леон зразу лютився, побачивши, з якою
нетайною неохотою приймають його давнi бориславськi предпри║мцi. Особливо
Герман, той простий, невчений жидонучкар, був для нього сiллю в оцi, i вiн
старався все i всюди, де тiльки мiг, щипати його, а в товариствi нiколи не
переминув поза звичайною чемнiстю показати Германовi свою духовну вищiсть.
Герман знов мало робив собi з дотинкiв Леона, а шарпав його на полi
iнтересiв: перехапував частки, котрi хотiв купувати Леон, переймав його
щонайлiпших робiтникiв, а при всiм тiм Леоновi все показував такий вид,
буцiмто й нiчого не зна║. Сього було замного для Леона. Вiн побачив, що
таким способом не дiйде нi до чого. Правда досi в Бориславi йому
щастилося: вiн надибав на кiлька багатих жил воску, кип'ячка тож в многих
ямах iшла добре; але Леон справедливо боявся, що не завсiгди щастя буде
йому прихильне, що, може, часом i вiдвернеться вiд нього, а на такий
случай лiпше мати сильних приятелiв, нiж сильних ворогiв. А тут ще й те
причинилося, що по смертi жiнки Леон забажав з часом осiсти супокiйно,
утвердитися, пустити корiння в грунт i уживати на старiсть плодiв свого
неспокiйного, запопадливого життя i забезпечити хороше життя сво┐й
вдиначцi. Тут уже конечна рiч - мати кружок приятелiв, а не ворогiв. При
тiм же вiн зачув, що у Германа с син-║динак у Львовi в практицi купецькiй,
- i думка його прямо стрiлила туди: Германiв син i його Фаннi - то пара;
два найбiльшi силачi по капiталу, замiсть боротися i пiдкопувати один
другого, сходяться, зв'язанi тiсним i вузлом родинним, i думка Леонова
будувала золотi замки на тiй тривкiй пiдвалинi.

- Бачите, дорогий сусiдо, - говорив вiн до Германа, - сам не знаю, що
таке, що так менi дуже затужилося за сво┐м спокiйним, тихим i щасливим
пристановком. А то досi чоловiк був, як та перелетна птиця: то тут, то
там. Нi, пора вспоко┐тися!
- I я то кажу, - сказав Герман, що чинився, немов тая бесiда дуже його
займа║.
- Не дав менi бог сина так, як вам, - га, але ║ у мене дочка, сердешна
дитина. Бачити ┐┐ щасливою, з любим чоловiком, в крузi дiточок - ох, то
║дина цiль мого життя...
- Дасть бог, що й те║ вам сповниться.
- Га, я дуже того бажаю... Ах, i ще так кружок добрих приятелiв, таких,