"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Добрий знак? А то який? - спитав Леон.
- А не чу║те, що християнськi дЬвони самi добровiльно роблять вам
службу i кличуть па вас благословенство християнського бога? То значить,
що християни все будуть вам добровiльно служити. Будуть помагати вам
осягнути то, що собi загада║те. Тi дзвони - то добрий знак для вас!..
Коли б Леон учув був таку бесiду при других, вiн би, певно, був
насмiявся з не┐. Вiн рад був удавати про око вiльнодумного чоловiка, але в
глибинi серця, так як усi малорозвитi i самолюбнi люди, був забобонний.
Тож i тепер, знаючи, що нiхто не чув школьниково┐ бесiди, вiн приймав дуже
радо добру ворожбу i вiткнув десятку в надставлений школьникiв кулак.
- Се для вас i для школи, - шепнув Леон, - а за добрий знак богу
дякувати!
Школьник, урадуваний, став знов на сво║ мiсце коло рабина i сейчас же
почав перешiптуватися з другим школьником, котрий, очевидно, питав його,
кiлько дав Леон.
А тим часом пан будовничий прийнявся вже до свого дiла i почав
комендерувати робiтниками.
- Ану, до дрюкiв! - кричав. - Бенедьо, тумане вiсiмнадцятий, де твiй
дрюк?..
Гармидер на плацу ще побiльшився. Рабина вiдвели набiк, жиди
розступилися, щоб дати мiсце робiтникам, котрi мали зрушити з мiсця
величезну пiдвалину i впустити ┐┐ на приналежне мiсце в викопаний глибокий
рiв. Дами цiкаво тислися наперед i сопiли серед натовпу; вони були дуже
цiкавi побачити, як то буде сунутися тота величезна каменюка. Тiльки
щиголь цвiрiнькав весело в клiтцi, та сонце широким, неприглядним лицем
всмiхалося згори, з-посеред темно-синього безхмарного неба.
Всi прикази будовничого сповнено швидко. Пiвперек невеличко┐ дорiжки,
куди треба було просунути камiнь, покладено чотири вали, так само загрубi,
як тi, на котрих вiн тепер спочивав. Такi ж самi два вали положено
пiвперек ями, в котру треба було камiнь спустити. Робiтники окружили його
з дрюками в руках, мов ладились буками всилувати його до руху i зламати
його камiнну упертiсть. Деякi жартували i смiялися, називаючи пiдвалину
сiрою коровою, котру так багато люда оте║ заганя║ до стайнi.
- А поступися, маленька! - гейкнув один, поштуркуючи камiнь рукою. Але
ось роздалася коменда будовничого, i все утихло. На цiлiм многолюднiм
плацу чути було тiльки сапання людей та цвiрк щигля в клiтцi.
- Ану, рушайте! Раз, два, три! - крикнув будовничий. Десять дрюкiв, мов
десять величезних пальцiв, пiдхопило камiнь з обох бокiв, i вiн звiльна
покотився по валах, важко хрустячи ними о пiдсипаний шутер.
- Гурра! Гей! А скобочи-но го, най ся руша║! - закричали весело
робiтники.
- Далi! - кричав серед тих голосiв будовничий. Робiтники знов
натужилися. Знов захрустiв шутер, заскрипiли вали пiд тягарем, i камiнь,
мов величезна черепаха, повз iзвiльна наперед. На лицях присутнiх гостей
виднiлася радiсть, дами всмiхалися, а Леон шептав до котрогось свого
"сусiда":
- I що то! Говорiть, що хочете, все-таки чоловiк - пан природи! Нема
тако┐ сили, котро┐ б вiн не перемiг. Ось скала, тягар, а й тота руша║ться
по його приказу.
- А особливо прошу зауважити, - додав "сусiд", - що за сила в