"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

товариствi людей! Злученими силами чуда докопуються! Хiба ж сам-один
чоловiк потрафив би щось подiбного?..
- Так, так, злученими силами, се велике слово! - вiдповiв Леон.
- Гурра враз! Ану! - кричали радiсно робiтники. Камiнь уже був над
ямою, спочивав на двох поперечних лiгарях, котрi по обох берегах ями
сво┐ми кiнцями глибоко вгризлися в землю пiд його вагою. Але тепер дiло
було найтруднiше - спустити камiнь вiдповiдно вдолину.
- Ану, хлопцi, живо до дрюкiв! - комендерував будовничий. Робiтники
розскочилися в один миг на оба боки рову i пiдсадили п'ять пар пiдойм пiд
камiнь.
- Попiд ребра го! Так, щоби му аж серце пiдскакувало, - жартували
робiтники.
- А тепер пiдносiть догори! А як скоро лiгарi вiдверженi набiк, то як
скажу: "Ну" - всi разом вихапуйте дрюки i враз вiд ями! Розумi║те?
- Розумi║мо!
- Але всi враз! Бо хто запiзниться, то бiда буде!
- Ну, ну! - крикнули робiтники i разом налягли на пiдойми, щоби
пiдважити камiнь догори. I справдi, вiн звiльна, мов неохiтно, вiддiлився
вiд лiгарiв, на котрих лежав, i пiднiсся на кiлька цалiв вгору. Всiх серця
мимоволi дрижали. Робiтники, посинiвши вiд натуги, держали камiнь на
пiдоймах над ямою, ждучи, заки шнурами витягну гь з-пiд нього лiгарi i
заки будовничий не дасть знаку - вихапувати дрюки з-пiд каменя.
- Ну! - гаркнув нарав будовничий серед загально┐ тишi, i дев ять
робiтникiв разом з дрюками пирсло в противнi боки. А десятий? Разом з
глухим лоскотом каменя, спадаючого на призначене мiсце, почули
загромадженi i глухий, пронiмаючий зойк.
- Що се такого? Що се такого? - загомонiло кругом. Всi почали знов
тиснутися, гомонiти та допитуватися, що се такого сталося.
Сталася проста рiч. Дев'ять робiтникiв вихопило одночасно сво┐ пiдойми
з-пiд каменя, а десятий, помiчник мулярський, Бенедьо Синиця, не встиг
сього на час зробити. Одна хвилинка запiзно, але та хвилинка могла його
згубити. Камiнь усiм сво┐м тягарем шарпнув йому пiдойму i вирвав з рук.
Пiдойма за┐хала Бенедя пiвиерек - щастя, що не по головi, а тiльки в бш.
Бенедьо лиш раз зойкнув i впав, мов неживий, на землю.
Густим клубом пирснув догори пiсок, де впала розмахнена пiдойма.
Робiтники в смертельнiй тривозi кинулися до Бенедя.
- Що то таке? Що таке? - гомонiли гостi. - Що сталося?
- Пiдойма забила чоловiка.
- Забила? Йой, боже! - далося чути мiж дамами.
- Нi, не забила, живий! - роздалось з-мiж робiтникiв.
- Живий! А! - вiдсапнув Леон, котрого крик Бенедя вхопив був, мов
клiщами, за серце.
- А дуже скалiчений?
- Нi, не дуже! - се був голос будовничого, котрий також при тiм случа┐
несподiвано почув, як пiд ним нi з сього нi з того дилькотiли колiна.
Товпа гомонiла i тиснулася довкола скалiченого. Дами охали та пищали,
кривлячи уста та виставляючи напоказ, якi-то вони чулi та м'якого серця.
Леоновi все ще щось невиразно шумiло в головi, i думки не могли зiбратися
докупи. Навiть щиголь у сво┐й клiтцi цiпотiв жалiбно та перхав по кутах,
неначе не мiг дивитися на людську муку. А Бенедьо все ще лежав на однiм