"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

схожий на видиво iз дiвочих слiпучих снiв. Пройшов, розтанув, нема. Але
той день запам'ята║ться медичкам надовго. Не раз вам, дiвчатка, змайне в
уявi мiражний ваш "Орiон": на бiлу небесну хмарину схожий, вирине серед
отих вод, де зараз трудиться знайома баржа з сво┐м невичерпним чорним
пiском, i не встигнеш надивитись, як вiн уже й зник за обрi║м, наче й не
було...
Дiвчат уже розподiлено, кожна ма║ призначення на роботу. Майбутнi
медсестри та фельдшериц!, роз'┐дуться вони хто куди, одна радi║
призначенню, а друга засмучу║ться, ця виходить вiд комiсi┐ з усмiшкою, а
та - в чорних сльозах (туш iз вiй ручаями тече). Iнну Ягнич у день
розподiлу щастя не минуло, вискочила з кабiнету усмiхнена, хоч останнiм
часом дiвчата не часто бачать Iнну такою, скорiш застанеш ┐┐ в задумi, -
на те в дiвчини ║ сво┐, досить делiкатнi причини.
- Хто куди, а я в Кура┐вку! - весело сказала в коридорi до подруг.
Отже, згiдно з бажанням. Для надiйностi перед цим надiйшов з Кура┐вки
виклик на не┐, голова колгоспу просив направити Iнну Ягнич в рiдне село,
i, безперечно, це теж було вагомою краплею на розподiльчi терези. Адже
виклик належав не абикому, а знаменитому Чередниченковi, що його зна║ вся
область: колишнiй комбайнер, а тепер голова передового на все узбережжя
господарства, Герой Соцiалiстично┐ Працi, людина в силi - спробуй до
такого не прислухатись.
I вона, Iнна, зда║ться, справдi-таки рада, що повернеться додому, що
вiдтепер буде виганяти хвороби iз сво┐х кура┐вських односельцiв. Одним з
тих "Метеорiв" незабаром i помчиться, звихрюючи воду, полишивши iншим цю
свою дiвочу фортецю з ┐┐ козами та сивими бур'янами. Зустрiне десь там ┐┐
iнший ландшафт - вiдкритий приморський степ, рiвний, як футбольне поле, з
низькою ламаною смугою суходолу, в якiй ще з моря помiтиш рудий шар глини,
а по нiй зверху виразну, нескiнченну тасьму чорнозему, що його разом з
травою, з корiнням пирiю рiк у рiк вiдвалюють, безповоротно розкришують
осiннi шторми.
- З тво┐ми оцiнками, Iнно, могли б запропонувати тобi що-небудь i
краще, - сказала Клава Приходько, яка хоч i дружила з Ягнич, але завжди ┐й
трохи заздрила. - Чому б не кудись у першокласний санаторiй, пiд магнолi┐
та кипариси?.. А вони тобi Кура┐вку.
- Сама забажала.
- I не шкоду║ш?
- Нi.
Проте саме зараз i ворухнувся сумнiв у ┐┐ душi: чи справдi не шкоду║?
Чи буде щасливим для не┐ цей кура┐вський варiант? Може, ще, дiвчино,
завола║ш, та буде пiзно? Зна║, який там рай, на тих сiльських медпунктах:
самiй треба й за лiкаря, й за фармацевта, а з медикаментами перебо┐,
стерильних бинтiв не допросишся, марлi нi метра... О, досить певно уявля║
вона свою кура┐вську перспективу: йтимуть до тебе механiзатори з кривамими
саднами на руках, iз свiжих ран змиватимеш степову пилюку, бо виробничi
травми ще, на жаль, там не рiдкiсть, особливо вночi. Йтимуть жiнки з
сво┐ми задавненими хворобами, каверзливi пенсiонери вимагатимуть
безсмертя, муситимеш вибивати кожне мiсце в кущовiй лiкарнi, адже
будiвництво сво║┐ ще й досi тiльки вирiшу║ться, а в тiй "укрупненiй",
кущовiй мiсць не вистача║ - iнодi хворi навiть у коридорах лежать. Буде,
буде тобi, дiвонько, клопотiв, не занудьгу║ш...