"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Золота Бенгалiя ваша, дiвоньки, - сказала Вiра Костянтинiвна, -
поняття вiдносне... Золота вона буде там, де вас найбiльше ждуть.
I це було так до речi сказано! Iнна подякувала викладачцi мовчазним
поглядом. Бо Кура┐вка ж. ┐┐ жде. Батько, мати, рiдня... Та ще той, чи┐
закоханi очi й здалеку до тебе доблискують, той, кому складались ночами
тво┐ спраглi листи, - коли вiдiсланi, а коли пошматовi й кинутi з цих
мурiв у лиман, що вiчно бурха║ десь там унизу, пiд скелею...



II

Пiсня звалася "Берег любовi", i склалась вона в одну з тих ночей, коли
щемiла душа пiсля розлуки з Кура┐вкою i тривожне якесь передчуття мучило
Iнну, коли здавалось, що тiльки цей скрик емоцiйний (сплав болю, сповiдi й
заклинання), тiльки магiя почуття, пiднятого до спiву, допоможе ┐й
втримати те, що вона найбiльше боялася втратити. Йшлось не про лаври, не
марнослав'я спонукало творити - з найглибшо┐ душевно┐ потреби вродилося
те, що вродилось. При кожнiй нагодi Iнна уточнювала, що пiсня належить не
тiльки ┐й, адже мелодiю допомагали пiдбирати дiвчата, на нотний папiр вона
переносилась за участю знайомих викладачiв музично┐ школи, - завдяки цим
гуртовим зусиллям пiсня вийшла на сцену, в життя. Авторська скромнiсть
дiвчини бралася до уваги, одначе слава поетеси утвердилася саме за нею, за
Iнною Ягнич, хоча не обiйшлося, звичайно, й без дотепницьких дошкульностей
з приводу виходу на арену "новоявлено┐ Сафо", кура┐всько┐ Марусi Чурай.
Несподiваний успiх мiсцевого масштабу не запаморочив дiвчину, не
завадив ┐й бути й далi сумлiнною у навчаннi, ревною до практичних занять,
бо таки ж не перо, а шприц медсестри здавався ┐й важливiшим i надiйнiшим
за все iнше. Пiсня пiснею, а жде тебе буденна тривала робота, i дiвчина
готувалась до не┐ з усi║ю кура┐вською затятiстю й терплячiстю. Життя
любить терплячих - вона пам'ятала цю батькiвську науку i внутрiшньо
приймала ┐┐, та все ж факт несподiваного творчого самовiдкриття не минув
для Iнни безслiдно, не раз ловила себе на бажаннi, щоб пiсню пiдхопило й
понесло, щоб дiйшла вона якимось неймовiрним чином до слуху й того, кому
вiд не┐, може б, теж стало теплiше. Уявляла, як йому тепер нелегко,
незвично там, де вiн опинивсь. Вiдбува║ те, що заслужив, спокуту║ провину,
яку сам визнав на судi. Гасав мотоциклом, сво║ю скаженою "Явою" по всьому
надбережжю, доки врiзався у натовп дiтей пiонерського табору... Сталося
ненавмисне, розiгнав мотоцикл i не стримав, та хiба це виправдання? Крiм
того, ще й пiд хмелем був. Не любить вона його п'яним, терпiти не може! I
мати, й сусiдки вiдраюють: з ким ти зв'язалась? Хулiган, розбишака, а ти
перша в училищi, лiкарем будеш... Слухала i згодна була з ними багато в
чому... Але всi доводи розуму розлiтаються вщент, коли згада║ ласки, що
вперше вiдчула ┐х тодi, як купалися з ним на косi, в заповiднiй,
забороненiй зонi (для нього заборонених зон нема!), де прибiй в людський
зрiст валом сяйва котить на тебе! Пiски бiлi, нiким не ходженi, тiльки
слiд пташиних лапок лежить уздовж берегiв вiзерунками... Ось там раювали
вони вдвох, купалися та пустували, бризкаючись морем одне на одного, i
тодi вiн взяв ┐┐ вперше на руки, i понiс iз води, iз сяйва прибою, так
нiжно-прешжно нiс, обцiловуючи на ходу... I тих рук, зовсiм не грубих, не