"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хулiганських, а таких ласкавих, голублячих, вона забути не може, бо то
руки любовi... Перед ┐хньою силою та нiжнiстю ┐х вiдступають усi
аргументи, глухнуть тверезi голоси.
Рiдко ┐й звiдти писав. Рiдко та все бiльше якимись натяками та
недомовками.
Одначе скоро вже вибуде строк, i Кура┐вка стане мiсцем ┐хнього
побачення. Яким вiн повернеться, що в душi принесе? Просвiтлення спокути,
зголоднiлiсть чистого почуття чи грубi тамтешнi навички, цинiчнi слова на
устах?
Це ┐┐ непоко┐ло зараз найбiльше. Думками про нього найчастiше й
поглинута, коли вийде з дiвчатами на мури фортецi, ще теплi пiсля
спекотного дня. Мабуть, i в Кура┐вцi не раз пошкоду║ за цими фортечними
вечорами, за цим мурованим прадавнiм камiнням, що його до блиску
вiдполiрують за лiто закоханi парочки. Легкий вiтерець повiва║ з моря,
пану║ тут смiх i не драту║ транзисторна музика, i ждеш, як подарунка
природи, тi║┐ митi, коли мiсяць проб'║ться iз тьми, вирине десь iз глибин
праночi, зiйде й вистеле на морi свою заворожливу свiтляну дорiжку.
Двадцять чи й бiльше вiкiв фортецi, тисячолiття минули вiдтодi, як
уперше прийшли до цих берегiв озбро║нi кораблi пiд вiтрилами римлян.
Порохнявою стало те, що було Августом i його легiонами, здобиччю
археологiв та мiсцем для танцiв стали ру┐ни фортецi - все змiнив
непоборний час, незмiнною тiльки й лишилась оця свiтла тремтлива дорiжка
над морем, дорiжка закоханих та поетiв. Коли сходить мiсяць i поволi
виника║ вона iз перламутрiв нiчно┐ води, iз тьми й мерехтiння,
найгаласливiшi крикуни примовкають, i дiвчата ще ближче туляться до сво┐х
водолазiв, погляди ┐хнi в задумi вбирають мiсячнi марева, бо це ж наста║
та мить особлива, коли, зда║ться, сама природа звершу║ сво║ одвiчне
та┐нство творення. Яке море ста║ велике тако┐ ясно┐ мiсячно┐ ночi, як до
безмежностей виповню║ться воно простором!..
Виникло, утворилося в тишi свiтило нiчне, вiддiлилось вiд обрiю, i
знову зчиня║ться гомiн, хтось висипав на мур пригорщу мiдiй, дзенькнули в
авосьцi пляшки з пивом, - водолази ще охочiше тепер похвалятимуться перед
дiвчатами сво┐ми денними подвигами.
- Комусь подоба║ться топити, а наше дiло - пiдiймати...
- Скiльки днiв пiдiйма║те, а воно все на днi сидить...
- Бо то ж, дiвчата, не фунт iзюму!
- Апендицит рiзати - рiч не проста, а пiд воду йти - це, по-вашому,
просто? Коли тобi поверх власно┐ з вухами голови нагвинтять ще одну
металеву без вух та вниз, у глибини - це прогулянка, авжеж? Сидить перед
тобою на днi страховисько замулене, волохате, вгадай, з якого боку до
нього пiдiйти. Гiдромонiтором спершу треба пробити пiд судном тунелi,
пiдвести понтони, а тодi вже берись нагнiтати в понтони повiтря! Тiльки
для цього спершу ма║ш сам крiзь тунель попiд судном пролiзти... А пролiзти
пiд ним, знаючи, що нависа над тобою зо двi тисячi тонн залiза, - це
просто?
I вiн уже ладен з розмаху шпурнути порожню пляшку кудись поза мур, у
сво║ улюблене море, де вдень водолазить.
- Куди кида║ш, там дiти купаються!
- Вибачаюсь! Дикi ми...
- Дикiстю нема чого хизуватись.