"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Десь iзнизу аж сюди долинають сплески та галас неча - там пiд мурами
рибальськi хлопчаки заволодiли водами лиману: купаючись при мiсяцi,
пустують, виграють, як молодi дельфiни.
Пiдходять учасники експедицi┐ - археологи, i виявля║ться, не такi вже
вони й черствяки. Причепуренi, поголенi (котрий не носить бороди), чемно
запрошують дiвчат до танцю пiд чийсь аж захриплий транзистор, а потiм,
вдовольняючи дiвочу цiкавiсть, розкажуть i про сво║, що вони там за день
нашкребли.
- Сподiвались знайти меч центурiона, а добули iржаву, з копiйку
завбiльшки бляшку, - самi ж i пiдсмiюються. - Чи, може, це меч зiтлiв,
звiвся до розмiрiвбляшки?
- Зате з дна моря - улов, - нагаду║ дебелий археолог-водолаз, - цiла
купа черепкiв, потовчених амфор... У декотрих збереглася еллiнська смола,
канiфоль...
- Крiм того, - дода║ цибатий студент-практикант, - ма║мо ще одну стелу
бiлого мармуру з написом. Багатющий текст!
- Що ж там написано? - цiкавиться котрась iз дiвчат.
- Хай ось Росавський розшифру║, вiн у нас полiглот, - кивають копачi на
худорлявого бородатого юнака, що й сам, видно, трохи соромиться сво║┐
мудрецько┐ закучерявлено┐ бороди.
- Коли ж це ви розшифру║те? - допиту║ться в нього Свiтлана Вусик.
- Уже розшифровано, - вiдказу║ вiн скромно.
- То подiлiться й з нами, якщо не секрет!
- Я народилась вiд афiнсько┐ матерi й вiд батька iз Гермiона, -
речитативом проказу║ вiн, не зводячи очей з Iнни Ягнич, - а iм'я мо║
Теодора. Я бачила багато кра┐н i плавала по всьому Понту, бо мiй батько i
мiй муж мореплавцi. Воiстину щасливими були мо┐ днi серед любовi та муз!..
I зовсiм молодою, народивши дочку, що була схожа на мене, я посеред надi┐
i життя покинула цей сонячний свiт, переселившись у безкрайнiй
край-хадес..."
- А далi? - чомусь хвилюючись, запитала Iнна.
- Далi мармур надщерблений...
Iнна знайома з цим хлопцем, - медички не раз зустрiчалися з археологами
в районнiм Будинку культури. Для не┐ щось ║ в ньому навiть привабливе
(тiльки не борода!), очi такi яснi по-дитячому, а часом спалахують просто
натхненням, коли хлопець почне про сво┐ городища, про поему античних
степiв - золоту пектораль чи про iншi найновiшi знахiдки в тутешнiх краях.
Те, що для iнших черепок чи бляшка, для нього рiч унiкальна, заслухатись
можна, коли стане дошукуватись у викопних предметах магiчного, навiть
священного змiсту, в якiйсь ужитковiй речi розгледить, скажiмо, античну
оберегу, що мала оберiгати скiфа-степовика вiд злих сил, вiд поганих очей,
вiд поразки тощо. Росавський чомусь був певен, що археологiчнi
зацiкавлення Iнни мають характер глибокий, постачав ┐┐ книжками з
античностi, альбомами, де так гарно були вiдтворенi художнi вироби давнiх
майстрiв, коли людина ще почувала свою близькiсть iз птахом i звiром, з
рослиною й зерном, лiсовим чи водяним божеством... Дiвчинi справдi був
цiкавий той свiт розбурханих античних фантазiй, поетичних кохань i диких
вакханалiй, свiт, у якому цей юнак-археолог почува║ться так упевнено й
вiльно. Пам'ять у нього - з електронною машиною мiг би змагатись: трима║ у
головi цiлi поеми Овiдiя й трактати античних авторiв, у день знайомства