"Олесь Гончар. Берег любовi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

декламував Iннi великий уривок iз твору стародавнього лiкаря Гiппократа
"Про повiтря, воду й мiсцевостi", тепер ось так виразисте переказав
послання цi║┐ Теодори, вiдкарбував твердо, нiде не затнувшись, - справдi
сьогоднi тiльки розшифрував чи, може, десь вичитав ранiш? I чому передусiм
┐й, Iннi, адресував вiн цей текст, це дивне послання з античностi? Вiки та
вiки розмежовують вас, а проте чимось тобi все ж торкнула душу ця сповiдь
давньо┐ молодо┐ жiнки, видно, поетично┐ й тонко┐ натури: зустрiнься Iнна з
нею в життi, певне, подружились би... I таки ж зустрiлися - через тисячi
лiт! Коли вiн читав, то, дивна рiч, текст набирав у його устах якогось
мовби додаткового, значливого змiсту. Та ще й цей невiдривний погляд. Явно
вiн видiлив Iнну з-помiж iнших, насамперед ┐й адресував щемливе Теодорине
звiряння... Тiльки чому саме ┐й, Iннi?
Коли через деякий час археолог уже стояв з нею поруч i, схилившись на
мур, знову повiв мову про давн║, античне, Iнна й цього разу вловлювала в
його словах отой глибший, додатковий змiст, який лише ┐й призначався. Про
скiфiв цiкаво було ┐й чути, про ┐хню вiдвагу та лицарськiсть, вiдзначенi
ще Овiдi║м. А скiф'янки, судячи з прикрас, мали неабиякий смак. Модницi,
просто елегантки степовi!
- А все-таки чому та вежа Овiдi║вою зветься! - кивнула Iнна на найвищу
з веж. - Адже ж Овiдiй тут бути не мiг?
- Чому не мiг! - ожвавiв хлопець. - Дослiдники, звичайно, вважають, що
не бував вiн тут, а я щодо цього зовсiм iншо┐ думки... Певен, що й на цiй
фортецi топтали пилюку та печатали снiг його легкi римськi сандалi┐. Бо
хiба так уже все й дослiджено? Хiба марно й сподiватися на вiдкриття
разючих фактiв? Мiсцем заслання для нього була Iстрiя, теперiшня
Задунайщина, це так, але хто мiг заборонити йому обстежити i всю оцю, для
нього тогочасну, Пiвнiч, вiдвiдати оцi нинiшнi нашi кра┐? Зрештою, мiг i
самовiльно вiдлучатись, як Шевченко, коли, всупереч царським заборонам,
пiшов з експедицi║ю обстежувати Аральське море. Найлегше сказати: не був.
Тро┐ теж не було, доки не знайшовся смiливець, котрий прийшов i вiдкопав
┐┐ з-пiд нашарування вiкiв. I тiльки тому, що повiрив Гомеровим поемам.
Чому ж не може щось подiбне статися й тут? Помiркуймо, звiдкiля стiльки
вiдомостей у поета про степовi племена, про аборигенiв, що тодi вже
населяли це надбережжя? Адже ║ засвiдчений факт, що серед гетiв були в
нього справжнi друзi, вiн пробував навiть твори складати тутешньою
мовою!..
Пристрасть хлопцева подобалась Iннi, почувалось, що не раз йому про це
думалось, ма║ на такi речi свiй погляд, власним живе умом, не позиченим. I
тi давнi, зниклi в туманах iсторi┐ племена, видно, зовсiм були йому не
байдужi, вiн шукав серед них сво║ родове корiння i нiби захищав ┐х перед
кимось.
- Жаль, що споруджувачi курганiв не знали писемностi, хоча, власне, й
це ще проблема, - гаряче провадив вiн далi. - Знали чи нi, але духом були
високi. I Овiдiй, вивчаючи ┐х, саме це уловив.
- До Овiдiя ви явно не байдужi...
- Вiн вартий того! Ось ви зубрите латину для рецептiв, - чому б не
взятись постудiювати в оригiналi його поеми? Але й у них далеко ще не все
розшифровано. Що, скажiмо, означа║ отой його та║мничий птах Iбiкус,
зашифрований символ, що йому свiтова наука досi не може знайти пояснення?
Та║мничi й самi причини заслання, той дикий i незрозумiлий гнiв