"Олесь Гончар. Микита Братусь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Зюзевими чотирма нулями. - Якби послати в Грузiю чоловiка до наших друзiв
у Махарадзевський район та домовитися з ними оптом... були б ми
гарантованi.
- Притому ж нiчим не ризикуючи, - ожвавiвши, наполяга║ на сво║му Зюзь.
- Наш "Червоний запорожець" не науково-дослiдна станцiя, щоб вгачувати по
десять тисяч в якiсь невiдомi експерименти.
Знову, тiльки-но я зiбрався йому вiдповiсти, як бiля дверей люд раптом
хитнувся i наперед, бачу, розшарiвшись, пропиха║ться моя червонощока
Оришка. Хiба могла вона стерпiти, щоб на менi ще хто-небудь ┐здив, окрiм
не┐? Що Оришка дома зi мною робить - того нiхто не зна║, але на людях вона
завжди готова вступитися за свого войовничого мiчурiнця.
- Слухайте Зюзя, люди добрi, - обурено галаснула Оришка, - вiн вам
наклаца║ нулiв! Хiба ви вже забули,. як позаторiк у нього куряче яйце
обiйшлося в сто сорок карбованцiв грiшми?
- То була помилка, - з готовнiстю на┐жачився, Зюзь, - i нiчого менi нею
довiку очi колоти!.. Я за те яйце вже був пiдданий заслуженiй критицi!
Товариш Мелешко почав мирити:
- Ви по сутi давайте, по сутi.
I досi не збагну, до кого стосувалося оте Мелешкове "по сутi": чи до
Зюзя,. чи до Оришки, чи до обох разом.
А Лiдiя Тарасiвна тимчасом слухала та тiльки мружилася до ораторiв (це
в не┐ звичка така - мружитися до кожного, наче до сонця). Потiм попросила
собi слова.
- Поганi були б з нас господарi, якби ми по десять тисяч випускали на
вiтер, - сказала Лiдiя Тарасiвна. - Але що, коли не на вiтер, товаришу
Зюзь? Що, коли в майбутньому саме в нашiй Кавунiвцi, в нашому "Червоному
запорожцi" з'явиться один з нових зимостiйких сортiв укра┐нського лимона?
В якi тисячi тодi ви вбга║те вартiсть його для нас i для всi║┐ кра┐ни?
Уявiть собi - кожен з наших колгоспiв ма║ вже свiй лимонарiй. Моя чи ваша
дитина, захворiвши, одержу║ цiлющий плiд, одужу║. Дорого, кажете. Що ж
може бути дорожчим за здоров'я наших дiтей? Пробачте менi, Харлампiю
Давидовичу, на словi, але ви мiркували тут сьогоднi... як крамар. Хай
колгоспний, але крамар.
В цей момент i Мелешко, змикитивши, в чому суть, глянув на свого буха
спiдлоба:
- Розвiв тут нам цiлу опозицiю...
- Ви намага║тесь, - нiби не чула Мелешка Лiдiя Тарасiвна, - пiдрахувати
на пальцях те, для чого потрiбнi, може, астрономiчнi числа. Адже йдеться
про найглибше перетворення однi║┐ з важливих дiлянок природи, про
поширення субтропiчних культур у зовсiм нових для них районах. Подумати
тiльки, товаришi! - пiдвелася з-за стола Баштова. - Цитрус на Укра┐нi!
Коли це було? Та ми цю культуру не то що... Нам треба на "ви" ┐┐ називати!
Отак сказала Лiдiя Тарасiвна. На "ви"! За цю чутливiсть я став ┐┐
поважати ще бiльше.
Вже вирiшив: коли дiждуся свого лимона, то першу скибочку ┐й пiднесу,
Лiдi┐ Тарасiвнi, за прогресивнiсть ┐┐ натури.
- Чи так, дiвчата?
- "Так" у нас нiчого не бува║. Яснiше формулюйтесь, Микито Iвановичу...
- Коли, кажу, знiмемо свого лимона-первака, то першу скибочку Лiдi┐
Тарасiвнi - на пробу.