"Олесь Гончар. Микита Братусь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вiрно! пй!
- Знову, бач, нашi уми сходяться.
- А Зюзевi дасте? Хм... Зюзевi...
- Зюзь хай собi законним шляхом випису║, по накладнiй. Статуту ми
трима║мось i заради нуля розбазарюватись не будемо.
Повiдкривавши транше┐, сiда║мо снiдати. Дiвчата розцвiлися, розшарiлися
пiсля роботи - бачу, що жартувати ┐м хочеться. З ними у мене чудо
нарозхват: тут тобi ха-ха-ха, тут тобi й гу-гу-гу, вже й гарбузи подiлили.
Вiдмiтнi в мене комсомолки! I зараз вiдмiтнi, а ще бiльше видiляються
вони влiтку, коли збира║мо фрукти... Хлопцi-гiрники з сусiднього
Червонопрапорного рудника якось хвалилися менi, що дiвчат з мо║┐ садово┐
бригади вони впiзнають, якщо навiть електрика в клубi погасне.
- Як же це вам вда║ться? - зацiкавило мене.
- Зна║мо - як, Микито Iвановичу! Тодi, в пору збирання врожаю, кожна з
ваших дiвчат яблуками-ренетами пахне!..
Бач, який тонкий, який розвинутий нюх у молодих гiрникiв. А менi вже не
чути. Правда, може, тому, що я сам пахну; якось казала менi про це Оришка
(вона в мене круглий рiк теплим коров'ячим молоком пахне).
Пригощають мене дiвчата пирiжками, зачiпають то так, то iнакше.
- I чого ви, невгамовнi, в'язнете до старого?
- Що ви, Микито Iвановичу? Який ви старий? Ви ще без драбини на хату
вискочите!
- Дивлячись на яку хату. При теперiшнiй архiтектурi... не берусь.
Просять, щоб я сочинив ┐м що-небудь на вiдкриття весни.
- Що ж я вам сочиню?
- Ну, як були ви молодим...
Ах, сороки, ах, бiлобокi! Це ┐хня улюблена тема.
- От хочете - вiрте, дiвчата, хочете - нi... I я розповiдаю ┐м чисту
правду, як був я молодим та була в мого дiда шовковиця, одна-однiсiнька на
все подвiр'я. Тепер я догадуюсь, що була то не шовковиця, а безплiдний
шовкун, бо не родило дерево зовсiм. А нам, усьому Братусiвському вивiдку,
дуже та й дуже хотiлося, щоб воно родило!
Щозими, пiд новий рiк, виходив уночi дiд наш Каленик босонiж на
подвiр'я I погрожував дереву сокирою:
- Роди, бо зрубаю!
I всi ми сподiвалися разом з дiдом, що дерево зляка║ться i почне з
наступного лiта родити.
Наступало лiто, а самотн║ уперте дерево знову нiчого нам не родило.
Дiвчата не вiрять, смiються. А менi чого смiятись? Я не смiюсь, я
виклав пм чистiсiньку правду.
- Нi, ви таки в нас, Микито Iвановичу, справжнiй народний артист!..



II

Оцей сад можна вважати живим лiтописом нашо┐ артiлi. Гляньте на нього.
Дума║те, з предка стояли тут квартали шафранiв та симиренкiв, кальвiлiв та
ренетiв зототих? Дума║те, завжди трiумфально шумiли тут оцi вiтроламки з
яворiв та пiрамiдальних високих тополь? Слiду не було.