"Олесь Гончар. Микита Братусь (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Вiрно! пй!
- Знову, бач, нашi уми сходяться. - А Зюзевi дасте? Хм... Зюзевi... - Зюзь хай собi законним шляхом випису║, по накладнiй. Статуту ми трима║мось i заради нуля розбазарюватись не будемо. Повiдкривавши транше┐, сiда║мо снiдати. Дiвчата розцвiлися, розшарiлися пiсля роботи - бачу, що жартувати ┐м хочеться. З ними у мене чудо нарозхват: тут тобi ха-ха-ха, тут тобi й гу-гу-гу, вже й гарбузи подiлили. Вiдмiтнi в мене комсомолки! I зараз вiдмiтнi, а ще бiльше видiляються вони влiтку, коли збира║мо фрукти... Хлопцi-гiрники з сусiднього Червонопрапорного рудника якось хвалилися менi, що дiвчат з мо║┐ садово┐ бригади вони впiзнають, якщо навiть електрика в клубi погасне. - Як же це вам вда║ться? - зацiкавило мене. - Зна║мо - як, Микито Iвановичу! Тодi, в пору збирання врожаю, кожна з ваших дiвчат яблуками-ренетами пахне!.. Бач, який тонкий, який розвинутий нюх у молодих гiрникiв. А менi вже не чути. Правда, може, тому, що я сам пахну; якось казала менi про це Оришка (вона в мене круглий рiк теплим коров'ячим молоком пахне). Пригощають мене дiвчата пирiжками, зачiпають то так, то iнакше. - I чого ви, невгамовнi, в'язнете до старого? - Що ви, Микито Iвановичу? Який ви старий? Ви ще без драбини на хату вискочите! - Дивлячись на яку хату. При теперiшнiй архiтектурi... не берусь. Просять, щоб я сочинив ┐м що-небудь на вiдкриття весни. - Що ж я вам сочиню? Ах, сороки, ах, бiлобокi! Це ┐хня улюблена тема. - От хочете - вiрте, дiвчата, хочете - нi... I я розповiдаю ┐м чисту правду, як був я молодим та була в мого дiда шовковиця, одна-однiсiнька на все подвiр'я. Тепер я догадуюсь, що була то не шовковиця, а безплiдний шовкун, бо не родило дерево зовсiм. А нам, усьому Братусiвському вивiдку, дуже та й дуже хотiлося, щоб воно родило! Щозими, пiд новий рiк, виходив уночi дiд наш Каленик босонiж на подвiр'я I погрожував дереву сокирою: - Роди, бо зрубаю! I всi ми сподiвалися разом з дiдом, що дерево зляка║ться i почне з наступного лiта родити. Наступало лiто, а самотн║ уперте дерево знову нiчого нам не родило. Дiвчата не вiрять, смiються. А менi чого смiятись? Я не смiюсь, я виклав пм чистiсiньку правду. - Нi, ви таки в нас, Микито Iвановичу, справжнiй народний артист!.. II Оцей сад можна вважати живим лiтописом нашо┐ артiлi. Гляньте на нього. Дума║те, з предка стояли тут квартали шафранiв та симиренкiв, кальвiлiв та ренетiв зототих? Дума║те, завжди трiумфально шумiли тут оцi вiтроламки з яворiв та пiрамiдальних високих тополь? Слiду не було. |
|
|