"Олесь Гончар. Циклон (Укр.)" - читать интересную книгу автора

накочуються вали ще грiзнiшi, нiж удень. Гуркочуть з канонадним гуркотом.
По той бiк затоки вигина║ться впродовж берега рядок вогнiв рибальського
селища. Раз у раз у повiтря - мiж нами й селищем- злiтають цiлi хмари води
- чорнi вибухи нiчно┐ стихi┐. На мить вони затуляють вiд нас той далекий
разочок рибальських вогнiв, якi потiм знову з'являються, коли вибухла вода
опаде.
Декорацiя свiту досить похмура. Море, що б'║ та б'║. Зрiдка звiдкись
прожектор у море сягне, в розшаленiлi безвiстi темряви. Мiсяць - димчатий
шмат плазми - у подертому хмар'┐... Ще - силуети гiр праворуч. На однiй iз
вершин пульсу║ зiрочка маяка. Пульсу║ отак нiч крiзь нiч. Глибше в горах -
обсерваторiя. Певне, й зараз десь там бiля телескопа чату║ давнiй знайомий
мiй - сивий професор. Не спить планета. Ночами, крiзь дiр'я хмар - очi у
всесвiт.
З кожним ударом прибою, коли далеко в темрявi берега стелеться
шелестке, бiлопiнне, - виднiша║ нiч! Бачу Сергi┐в замислений профiль.
Плечi опущенi втомлено. Нелегкий хлiб кiнодокументалiста. Не перший день
ми з Сергi║м в супрязi. Де нас iз ним тiльки не носило! Фiльмували
археологiчнi розкопки. Фортецю Овiдiя над водами лиману. Спуски
новозбудованих суден. Гранiти монументiв на мiсцi колишнiх концтаборiв.
Каменоломнi. Птахiв перельоти... Було потiм ще одне вiдрядження. Особливе,
вiдповiдальне. Одне з тих, що ждеш ┐х подовгу, а потiм воно звалю║ться на
тебе зненацька. Осiнь стояла червоно-багряна, палаюча, суха. З балкона
такого ж, тiльки повитого виноградом, дивився, як лопаються, падаючи,
каштани, як смаглявi║ листя лапате, а далi, крiзь тишу дерев, свiтяться
золотi верхи Софi┐... Сто┐ш i весь час прислуха║шся до чогось. I, нарештi,
дзвiнок: збирайсь, полетиш далеко, фiльмуватимеш... сам зна║ш що.
I летиш. Куня║ Сергiй поруч тебе в крiслi аорофлотнiм. Внизу провалля
демонiв, житловища снiгово┐ людини, а ти над пасмом найвищих гiр, над
циклонами пролiта║ш, - зараз ти людина майже небесна! Повiнь свiтла
довкола тебе. Свiтло висот купа║ твiй лайнер, i тебе, i твого супутника
патлатого, i запаси чутливо┐ плiвки... Ще вона нiщо, tabula rasa, а звiдти
привезете на нiй спеку тропiкiв, джунглi, i горе чи║сь, i чорний
напалмовий дим. Монтаж, цех друкування, екран. I знову - в дорогу. I хiба
ж не прагнув ти життя саме такого? Що у вiчнiм неспоко┐ та в тривогах, в
щоденнiй готовностi - одержати завдання й вирушити з кiнокамерою хоч на
край свiту... Чи на якiсь зовсiм буденнi кар'║ри...
Треба було нам одного разу з Сергi║м зафiльмувати рiдкiсний вибух.
Епiзод iз життя каменоломнi. Близько дванадцято┐ було зроблено все, що
треба. Змовкли перфоратори, громохкi бурильнi молотки. Серiю потужних
зарядiв уже закладено в монфлiт, у щойно пробуренi шпури. В кожну
свердловину вставлено патрон-бойовик: вiн ма║ виконати роль детонатора.
Всю серiю з'║днано. Вiдтепер слово за толом, за амонiтом. Перекрито
шлагбауми. Пiднято сигнальний прапор на щоглi. Всюди стирчать застережнi
знаки: "Вибух! Небезпечно для життя!" Тиша залягла над кар'║рами, люди
поховалися в укриттях. Ждуть у тривожнiй напрузi тi║┐ митi... Тиша, тиша.
Повiтря свiтиться, ряхтить, i бджолинiсть золота гуде в ньому. Гуде,
вiбру║, мов далекi великоднi дзвони дитинства.
Ми теж покинули небезлечну зону, приготувались: камери налаштованi,
плiвка закладена, матимем принаймнi шiстдесят метрiв рiдкiсного вибуху.
Ось-ось тишу розломить гуркiт, сонце пов'║ться курявою, десь дрижатимуть