"Олесь Гончар. Циклон (Укр.)" - читать интересную книгу автора

до весняних баталiй, але для Сергiя ┐хнi м'ячi стають здебiльшого каменем,
на якому вiн вигострю║ сво┐ парадокси.
- Не знаходжу в них нiчого нi динамiчного, нi демонiчного. Дорослi
люди, що бавлять дорослих... Слiд вiд польоту м'яча по зеленому полю -
невже це той слiд, що його ма║ залишити пiсля себе людина?
Його не влаштову║ i як вони ходять самовпевнено, i що свистять у
коридорах та важаться пiсля кожного тренування, i що пiд час дощу,
зiбравшись у вестибюлi, крейдою на чорнiй дошцi забивають уявнi голи у
ворота суперника. Розробляють пiдступнi комбiнацi┐, сушать голови, як
краще обдурити суперника, - хiба це чесно?
Спить мiй колега мало, а обличчя, проте, нiби запухле, щось с совине в
ньому, в його круглих, дитинно ясних очах. Нiс - дзьобом. Щодня бачать
дiвчата на поштi цей гегелiвський нiс i повняве, з недоспаною блiдизною
обличчя, що якось аж жалiбно схиля║ться до вiконечка: може, щось ║? Але
кiнооператоровi знов нiчого нема. Хтось довго йому там пише...
Часом Сергiй дозволя║ собi зiгрiти душу десь у порту склянкою кйслющого
рислiнгу, пiсля цього сiра маска нудьги сповза║ йому з обличчя, - прийде,
розляжеться на канапi нашого холодного напiвлюкса i, тонучи в сигаретнiм
диму, вiзьметься розв'язувати свiтовi нерозв'язнi проблеми. Найчастiше
вони в нього зводяться до пекучих проблем десято┐ музи. До смуткiв за
чимось. Чи не дрiбнi║ екран? А були ж боги! Був Великий Нiмий...
Цього вечора мiй колега теж, зда║ться, не в настро┐. Сидить у шезлонзi,
курить, спiдлоба розгляда║ екран штормово┐ ночi. Хоч би постригся: патли
стирчать з-поза вух, спереду чуб на лоба напущений, як у бiтла.
- То на чому ж зупинимось? - питаю Сергiя. - Цей пуд сценарно┐ руди...
Чи багато вiн нам радiю дасть?
- Радiю нема, ║ мотлох... - Сергiй вжива║ ще рiзкiше слово.
Це в його манерi: з плеча, зi всi║ю категоричнiстю.
- Отже, даремно й читали? Змарновано час?
- А ви iншо┐ думки? Ви щось знайшли?
Вiн глузу║, бо таки ║ з чого... Схоже на те що це ремiсницьке сценарне
добро побувало вже не на однiй студi┐... Коли там не йде, тодi його
вiдфутболюють нам .
- Ну; а той, про льонарку?.. Ти ж полiщук, а там ║ полiський
кольор-локаль. Невже не помiтив?
Сергiй деякий час мовчить.
- Не кажiть менi про Полiсся. Не кажiть про кольорлокаль!.. - з болем
майже викрику║ вiн, а потiм пiсля паузи стишено: - Люди горять, замкненi в
школi... Кiнь виламу║ться з палаючого сарая... Нiч така страшна: вогонь,
стрiлянина, крики... Лежу, як зайаеня, в бур'янi... дух зача┐в. Не
ворухнись, бо прийдуть приколють! Пожежа гуде, крокви падають, кiнь крiзь
полум'я стогне... Червоне, нiчне, страшне, волаюче - ото i все, що звiдти.
Ото мiй кольор-локаль...
Надовго вiн замовка║. Шкодую, що нагадав Сергi║вi про Полiсся. То драма
його дитячих лiт. Малолiток партизанський, вiн випадком був тодi
врятований вiд карателiв... Почува║ться, що пережите й досi ранить його.
Розмова наша пiсля цього бiльше не кле┐ться. Так нi на чому й не
зупинились. Виходить, не так просто знайти повноцiнний сценарiй... Досить
на сьогоднi. Спати. Може, щось вирине в снах.