"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

маленьке, в ластовиннi личко.- Я читала, що в якомусь мiстi сто┐ть
пам'ятник чайцi...
- Чайкам? Пам'ятник? - недовiрливо витрiща║ться Штереверя.- За що така
честь?
- За те, що врятували людям поля вiд нашестя сарани. Хiба за це не
варто?
Дедалi бiльше чайок. Видовище вражаюче, мальовниче : безмежжя хлiбiв, а
над ними - безлiч бiлих крил у польотi... Мигтять, вiражують, на льоту
хапають, здзьобують кузьку з колоскiв. А грузовик ┐м, мабуть, зда║ться
суденцем, так i шугають над ним крилато-бiлi чорноголовi красунi...
- Зна║те, як вони звуться? - вихоплю║ться Марiйка Ситник, жвава,
кирпатенька.- Середземноморськi!
- Невже вони аж звiдти? - Тоня чи не вперше за дорогу оберта║ться до
Вiталика.
Хлопець вiдповiв глухо:
- Вони i в нас на Смаленому гнiздяться. При згадцi про Смалений весь
гурт хлопцiв i дiвчат з смiхом зверта║ погляди на Кузьму, свого
атлетичного складу однокласника:
- Ось кому Смалений впомку!
- Ось хто до нових вiникiв його пам'ятатиме!.. Острiв Смалений,
найближчий iз цiлого архiпелагу островiв, що належить державному
заповiднику, вони вiдвiдали ще пуцьверiнками-п'ятикласниками пiд час
однi║┐ з екскурсiй, що ┐х любить органiзовувати незмiнний ┐хнiй бiолог
Василь Карпович, який i зараз ┐де з ними, тiльки сидить не в кузовi, а
поруч з водi║м, у кабiнi. А тодi вiн пiшки, походом повiв ┐х на Смалений,
який зветься так тому, що колись там баклани жили, влаштовували сво┐
пташинi ярмарки, i коли сiдали, то стiльки ┐х було, що острiв ставав вiд
них справдi як смалений. Пiд час ┐хньо┐ екскурсi┐ бакланiв на Смаленому
вже не було, зате чайок та крячкiв не злiчити, вони там гнiздилися
величезними колонiями. Коли баркас з юними екскурсантами причалив до
острова i вони висипали в його заростi, то цiла хмара - бiла! криклива! -
знялась над головою, сонця не стало видно за птаством, що не переставало
лiтати й кричати весь час, доки дiтвора перебувала на островi. Крiм чайок,
були там качки-крохалi, i качка сiра, i велика, така славна пеганка, i
морськi голуби... Iдеш, а на землi нiде ногою ступити: гнiзда, яйця,
голенькi пташата плутаються в травi, однi вже вбираються в пух, а тi лише
вилуплюються, пробиваються дзьобиками з шкаралупки до цього свiту, щоб
знятись i полетiти над ним, подивитись, який вiн ║.
Екскурсiя ┐хня тодi розбрелася по острову, а там лобода татарська вища
тебе. Вiталiй, найменший в класi, почував себе в нiй, як у лiсi,
продирався крiзь щавель кiнський, крiзь бур'яни всякi - в небi сердита,
криклива хмара птахiв, а пiд ногами шурх! та шурх! - гадюки. Оцей Кузьма,
що зараз сидить та регоче, як дорослий дядько, тодi був ненароком наступив
на гадюку, i вона вжалила його в ногу - ох, як вiн галасував! Василь
Карпович, прилiгши, сам висмоктував з нього отруту, а за вчителем i Тоня
припала - висмоктувала та спльовувала вбiк, i всiх вразило, що вона не
бо┐ться, i в школi про це потiм в стiнгазетi писали, а вона тiльки
знизувала плечем:
- Пхи! Що тут такого? В мене батько чабан, вiн мене навчив.
I хоч Кузьма пiсля того таки перехворiв, температуру йому нагнало, i