"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сiдай... I люди в степах - де стрiнеш людей тако┐ широко┐ вдачi, де
красунi такi, як нашi. Ба яка мулатка! - окинув вiн поглядом Тоню, аж
дiвчина спалахнула враз.- Вуса, бачу, тобi мо┐ подобаються,- провiв
Сiробаба рукою по сво┐х пухнастих вусах.- До вподоби, еге ж?
- Еге ж.
- Тiльки мала ти ще виросла до цих вусiв,- змiнивши тон, суворо кинув
вiн дiвчинi, i вона зашарiлась ще бiльш.
А Сiробаба вже гомонiв до льотчикiв:
- Спершу, коли вiдчислили, ох, як кисло було вашому Сiробабi. Ну, як це
гордий реактивний льотчик-винищувач та стане винищувати комарiв? При┐хав
додому, мiсця не знаходжу, мама, правда, радi║, щаслива, на сьомому небi
старушка!
- Та як же ж не радiти ┐й,- тихо зауважила Петрова мати.
- А менi, почуваю, без крил життя нема,- вiв Сiробаба далi.- Iду на
аеродром, на найближчий аеродромчик, де загiн се-ге авiацi┐ базу║ться.
Тихо, всi в розгонi, лише де-не-де лiтаки, як цикади, дрiмають по степу та
пiд кущами дрiмають пасажири на клунках. Наш пасажир, зна║те, терплячий,
бере з собою клунок з харчами. Туман? Нельотно? Вiн i похилив до
автобуса... Спершу ганяли мене по наземних роботах. Глянеш, як лiтак
пурхне в повiтря, аж отут тобi смокче... Потiм курси для переучування
таких гаврикiв, як я. Були там серед нас i майори, й капiтани - всi
переучувались на цивiльний кшталт... Уявля║те, реактивниковi,
швидкiсниковi на полотняному АН-2 опинитись! Цiлковите з мого боку
презирство. А проте потiм, як роздивився... та вiн же трудяга! Та на ньому
ж полiтати вранцi над полем - одна насолода! Курчат возити? Ну й що? Хай
живе курча, кача i iндича - ось мiй девiз!
- Що не кажи, а важко в тобi впiзнати колишнього вiйськового льотчика,-
зауважив пiдтягнутий, пiдiбраний Корольок.
- Ну, ти не думай, що Сiробаба тут став якимсь баптистом,- швидко
вiдреагував Сiробаба.- Вiн цiну║ i тво║ дiло, але i в свою кашу наплювати
не дасть. Коли хочеш знати, тут льотчик теж мусить бути класу не
тюхтiйського. Тут у тебе нi штурмана, нi радиста, сам за всiх - i швець, i
жнець. Зате ж натренову║ш око в орi║нтацi┐, наляга║ш на технiку
пiлотування, на дядька не надi║шся - тiльки на себе. Це тобi не просто
злiтав, вiдбомбився, влучив, не влучив i вертай назад... Ми теж бомбимо,
але не по порожньому мiсцi, не по макетах, а по живих ворогах - по осотах,
свирiпi, по гусенi, по плодожерцi!
- Пiсля цього, друзi,-глянув старший на сво┐х льотчикiв,- нам нiчого не
лиша║ться, як тiльки подавати командуванню рапорти та переходити на
переучку до Сiробаби. Вiзьмеш?
- Ще буде час - всi ви перейдете на мирнi крила... Ще разом
доставлятимемо курчат на Марс.
- На отаких таратайках? - всмiхнувся Павлик. Сiробаба любовно глянув у
бiк свого зелено-сiрого лiтака, бiля якого вже крутилася чабанська
дiтвора.
- Якщо по сутi розiбратись, так оце в мене якраз i ║ справжнiй лiтак.
Бо вiн тобi не болванка яка-небудь, вiн з крилами, створiння дiйсно
крилате! I хоч з мого польоту земля не кругла i не в голубому ореолi, але
й з тако┐ висоти, запевняю вас, вона чудова! Летиш i милу║шся всiм: i
срiблястою нехворощю, i лiсосмугами, i ворохами золотими на токах, i бiлою