"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

рiже цебро сво║ю яскраво-червоною оболонкою, мокро вилискуючи на сонцi.
Мовчки п'ють усi, п'║ Петрусь, п'ють друзi його льотчики, п'║ й Сiробаба,
обiйнявши руками цебро, аж крапельки зостаються на його чорних пухнастих
вусах.
Потiм Сiробаба запуска║ свiй бiплан. Всi дивляться, як курява
здiйма║ться вiд його гвинта, цiла хмара куряви хова║ в собi Сiробабу разом
з його лiтаком, i потiм уже в повiтрi з цього курявного хаосу раптом
вирина║ - крилате! Помахавши крилом усiм, що стоять бiля колодязя, вiн
бере курс на столицю радгоспу - Центральну, а льотчики, попрощавшись,
сiдають у свiй вiдкритий новенький армiйський автомобiль, i голос матерi
клекоче хвилюванням, коли вона каже:
- Час добрий.
I вже ┐м шляхами розгiнними стелеться степ. Помчали в напрямi полiгона,
i, доки ┐дуть, вiддаляються в глибiнь степову, молодий Горпищенко,
озираючись, все бачить бiля колодязя в полудневiй слiпучостi матiр, i Тоню
коло не┐, i розкошланого, без картуза батька. Вiн сто┐ть на узвишшi коло
цямрини, а поруч, на сталевому тросi, яскраво жарi║, пала║ на весь степ
червона, як серце, торпеда.



IV. ЛУКIЯ, ГОЛОВА РОБIТКОМУ

Океан степiв застиг у полудневiй слiпучостi. Все живе поховалося в
тiнь, тiльки на пiвнiчнiй межi радгоспних земель, там, де проляга║ траса
майбутнього каналу, сто┐ть залiзний гуркiт бульдозерiв. Могутнi, пiдвладнi
людинi механiзми раз у раз з'являються на валу з натужним гуркотом i,
грiзно зблиснувши ножами до сонця, що сто┐ть у зенiтi, знову провалюються,
глухо зникають у розвированому земляному хаосi сво┐х циклопiчних робiт.
Мине час, i вже буде тут русло, блискотiтиме аж за обрiй свiтла
днiпровська вода, тихо линучи в степ, напуваючи довколишнi поля. А зараз
тут поки що тiльки свiже, як пiсля величезного вибуху, руйновище порушило
одвiчну дрiмоту землi. Нелегко навiть вгадати майбутнi береги каналу, мiж
якими ще тiльки ходять бульдозери та розрихлювачi, вибираючи грунт з того
мiсця, де буде русло, розтинаючи його впоперек глибочезними
траншеями-штреками. Бульдозер за бульдозером так i шугають стрiмголов у
глибокi пази траншей, а залишенi мiж ними вали рихло┐ необвалено┐ землi
дедалi вищають, ростуть. Зда║ться, таку стiну тiльки торкни, так i
обвалиться, але спробуй - там тонни грунту. Були навiть випадки, що й
привалювало людей. Якось привалило двох робiтникiв, що сiли в холодку
поснiдати,- так i вiдкопали ┐х з розрiзаною навпiл хлiбиною, з надгризеною
ковбасою в руках. Довго потiм слiдство велося, все шукали винуватих...
Задуха тут. Зверху на валах хоч обвi║ тебе, а в котлованi, на днi
бульдозерних траншей, спеки налито по вiнця, вiтерець не дмухне, незвичний
там просто зварився б, а ти ще ж i в кабiнi бульдозера, в пилюцi, в
гуркотi, у випарах пального, тобi ще й важелями працювати весь час. I ти
працю║ш, переверта║ш степ, бо норми за тебе нiхто не дасть.
Однi працюють, а iншi, зважаючи на обiдню годину, повиганяли сво┐х
роботiв з каналу, вишикували ┐х в ряд понад валом, i ножi ┐хнi тепер
зблискують, як один нiж. Самi ж бульдозеристи тим часом збились у затiнку,