"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пiд польовим вагончиком, що править ┐м тут за все: i за гуртожиток, i за
буфет, i за клуб. Тiнь вiд вагончика така куца, що не може прихистити
всiх: сидять, хто в тiнi, хто на осоннi, хто хлiб жу║ з "Кракiвською"
ковбасою, а хто смокче з пляшки пиво "Жигулiвське"; той розкинувся -
спить, похропу║ вже, а той, прилiпивши на губи сигарету, просто лежить,
розморено спочива║, виставивши себе немилосердному сонцю, нiби воно йому
ще мало осточортiло там, серед задухи й безвiтря каналу.
А над радгоспним степом тим часом звихрю║ться клубочком курява, мчить
звiдти вилиняла директорська "Победа", пiдкочу║, зупиня║ться перед
таборищем каналобудiвникiв. Тiльки з машини виходить не директор, а голова
робiткому Лукiя Назарiвна Рясна, висока повнолиця жiнка пригасло┐ вроди.
Заплетенi коси, що вкладенi на головi тугими витками, роблять ┐┐ ще вищою.
Пiдходить до робiтникiв, здоровка║ться. В руках, у мовi ║ якась природна
гiднiсть, розгонистiсть. Вона не всмiха║ться до робiтникiв запобiгливо,
як-це часом бува║ з iншим начальством, ┐й не треба до них так усмiхатись.
Власне, вона ┐м i не начальство, бо в них ║ сво║ БМУ - будiвельно-монтажне
управлiння, що отаборилося десь аж на березi синього моря, в курортному
мiстечку, де менше куряви: звiдти керувати буцiмто виднiше. Пряме ┐хн║
начальство не дуже балу║ ┐х сво┐ми вiдвiдинами, а вона ось при┐хала, тому
що вони обирали ┐┐, голосували за не┐,- вона ┐хня депутатка.
Ставна, з густими бровами степовичка, обличчя, як i в бiльшостi жiнок
тут, припалене вiтром, щоки горять вишневою смагою. Тiльки кинула оком на
┐хнiй пiдобiдок, одразу все зрозумiла:
- Всухом'ятку?
Язики, розморенi сонцем та пивом, повертаються знехотя:
- Та ще ж канал не готовий...
- Воду не пiдвели...
- Самi винуватi... Стрiлочник завжди винуватий. Вона мимохiдь зазирнула
всередину ┐хнього вагончика, на ┐хнi кубла холостяцькi. Видно, полiчила
лiжка i прикинула в умi, що далеко не на всiх вистача║ навiть цих
спартанських лiжок,
- Де спите?
- На будцi...
- Пiд будкою...
- Декому подоба║ться сидьма.
- Декому на кулацi.
- Проте вагончикiв ще пiдкинути обiцяють
- Один обiцяв, та вмер, тепер другий обiця║
I регiт. Важкий, неквапний. Смiються зуби бiлi, i очi iскряться смiхом
з-пiд накiптюжених брiв, смiються ┐хнi майки засмальцьованi i руки
пропеченi, в мазутi. А за ┐хнiми спинами регочуть ┐хнi бульдозери сяючим
блиском ножiв. Вони, як i господарi, теж спочивають.
Жарти ┐хнi Лукiя вислухову║ без посмiшки.
- Щось парторга вашого не бачу...
- В нього вiдгул. Вчора двi змiни iшачив.
- А там що? - кива║ Лукiя на вал i повагом руша║ туди, ноги ┐┐ по литки
провалюються в грузькому, розрихленому грунтi.
Все ┐хн║ товариство, з якого нiхто i не поворухнувся, спостерiга║ вiд
вагончика, як Лукiя Назарiвна зупинила на валу одного з ┐хнiх
бульдозеристiв, що саме вигорнув землю, про щось перекинулась з ним