"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторапiд польовим вагончиком, що править ┐м тут за все: i за гуртожиток, i за
буфет, i за клуб. Тiнь вiд вагончика така куца, що не може прихистити всiх: сидять, хто в тiнi, хто на осоннi, хто хлiб жу║ з "Кракiвською" ковбасою, а хто смокче з пляшки пиво "Жигулiвське"; той розкинувся - спить, похропу║ вже, а той, прилiпивши на губи сигарету, просто лежить, розморено спочива║, виставивши себе немилосердному сонцю, нiби воно йому ще мало осточортiло там, серед задухи й безвiтря каналу. А над радгоспним степом тим часом звихрю║ться клубочком курява, мчить звiдти вилиняла директорська "Победа", пiдкочу║, зупиня║ться перед таборищем каналобудiвникiв. Тiльки з машини виходить не директор, а голова робiткому Лукiя Назарiвна Рясна, висока повнолиця жiнка пригасло┐ вроди. Заплетенi коси, що вкладенi на головi тугими витками, роблять ┐┐ ще вищою. Пiдходить до робiтникiв, здоровка║ться. В руках, у мовi ║ якась природна гiднiсть, розгонистiсть. Вона не всмiха║ться до робiтникiв запобiгливо, як-це часом бува║ з iншим начальством, ┐й не треба до них так усмiхатись. Власне, вона ┐м i не начальство, бо в них ║ сво║ БМУ - будiвельно-монтажне управлiння, що отаборилося десь аж на березi синього моря, в курортному мiстечку, де менше куряви: звiдти керувати буцiмто виднiше. Пряме ┐хн║ начальство не дуже балу║ ┐х сво┐ми вiдвiдинами, а вона ось при┐хала, тому що вони обирали ┐┐, голосували за не┐,- вона ┐хня депутатка. Ставна, з густими бровами степовичка, обличчя, як i в бiльшостi жiнок тут, припалене вiтром, щоки горять вишневою смагою. Тiльки кинула оком на ┐хнiй пiдобiдок, одразу все зрозумiла: - Всухом'ятку? Язики, розморенi сонцем та пивом, повертаються знехотя: - Воду не пiдвели... - Самi винуватi... Стрiлочник завжди винуватий. Вона мимохiдь зазирнула всередину ┐хнього вагончика, на ┐хнi кубла холостяцькi. Видно, полiчила лiжка i прикинула в умi, що далеко не на всiх вистача║ навiть цих спартанських лiжок, - Де спите? - На будцi... - Пiд будкою... - Декому подоба║ться сидьма. - Декому на кулацi. - Проте вагончикiв ще пiдкинути обiцяють - Один обiцяв, та вмер, тепер другий обiця║ I регiт. Важкий, неквапний. Смiються зуби бiлi, i очi iскряться смiхом з-пiд накiптюжених брiв, смiються ┐хнi майки засмальцьованi i руки пропеченi, в мазутi. А за ┐хнiми спинами регочуть ┐хнi бульдозери сяючим блиском ножiв. Вони, як i господарi, теж спочивають. Жарти ┐хнi Лукiя вислухову║ без посмiшки. - Щось парторга вашого не бачу... - В нього вiдгул. Вчора двi змiни iшачив. - А там що? - кива║ Лукiя на вал i повагом руша║ туди, ноги ┐┐ по литки провалюються в грузькому, розрихленому грунтi. Все ┐хн║ товариство, з якого нiхто i не поворухнувся, спостерiга║ вiд вагончика, як Лукiя Назарiвна зупинила на валу одного з ┐хнiх бульдозеристiв, що саме вигорнув землю, про щось перекинулась з ним |
|
|