"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторабудують ┐┐, та нiяк не добудують, останнiм часом робота була й зовсiм
припинилась через нестачу матерiалiв, бо все, що тiльки можна було використати з брухту, який валя║ться бiля майстерень, вже використано, цiлими секцiями Вiталi║ва бригада тягла звiдти належно зваренi автогеном iржавi оцi труби та угольники з старих культиваторiв... Вишка височезна: коли розгулявся дужий вiтер, ┐┐ стало аж розхитувати, i була загроза, що впаде й хату бабi розвалить. Збiглися тодi цiкавi сюди подивитись, що буде з вишкою, а хлопцi i пiд той вiтер клепали, рятуючи свою споруду, брали болтами, зв'язували мiцнiше. Тепер, щоб було надiйнiше, вони натягли троси, напнули ┐х для вiдтяжки, i вишка сто┐ть ось уже розiпнута на них, мов щогла корабельна. Всерединi вишки проходить труба довжелезна, i аж там угорi, на кiнцi труби, вiзерунком застигла сама антена. Вiталик, спустившись з вишки, показу║ матерi все, що, на його думку, повинно вразити ┐┐ й приголомшити: - Оце дивись, мамо, лебiдка i трос: треба вище антену - будь ласка! Треба нижче - да║мо нижче... Хочеш повернути антену?.. Поверта║ш трубу i разом з нею ось так поверта║ш антену... - Повертай та на Яцубу оглядайся,- жарту║ Осадчий.Вiн пiдкаже, що можна ловити, що нi... - А це ось стержнева труба,- нiби не чуючи, поясню║ далi Вiталик.- Сталеву добули в буровикiв, бо просту, водопровiдну, вiтер згина║... А сама антена, зна║ш, мамо, з чого вона? - З чого? - З старого генератора... Мiдь! - вигуку║ вiн, i почува║ться, що все це для нього байдуже. уявляла собi, що тут такий розмах... Ще син поясню║ ┐й, чому ┐хня вежа висока: низька тут не прийме, хоч i степ. Буря? Тепер i бурi не страшно, бо вся споруда надiйно напнута, в них, в оцих тросах, вся сила, вся мiць проти вiтрiв. Чому так багато антен? ┐┐ запитання смiшить Вiталiя. - Антена, мамо, одна, а то прийомнi рамки! Що бiльше ┐х, то вона чистiше прийма║. Лукiя почува║, що Вiталiй просто щасливий з сво║┐ роботи, з сво║┐ вежi. - Буде як Ейфелева,- каже вiн. Рада Лукiя за сина та його друзiв, при║мно ┐й знати, що ця змонтована з рiзного брухту ┐хня "Ейфелева вежа" розширить свiт для старо┐ Чабанихи, бо ж для того й буду║ться, щоб могла баба вечорами бачити на маленькому екранi тi далекi моря, де плава║ ┐┐ син - капiтан далекого плавання. Вiталик з капiтаном у давнiй дружбi, i ця вежа споруджу║ться - Лукiя зна║ це - не тiльки з пошани до капiтаново┐ матерi, але мовби й на його, капiтанову, честь. А де ж баба? Ага, он за хатою вона пасiчнику║... За хатою в Дорошенчихи кiлька вуликiв сто┐ть серед кущiв винограду, i зараз стара вешта║ться там, помiж вуликами, у сiтцi металевiй, що, як паранджа, закрива║ ┐й все обличчя i нада║ бабi якогось аж зловiсного вигляду. - Салют космонавту,- каже Вiталик, коли баба вибродить з виноградника в сво║му скафандрi й пряму║ до них. Пiдiйшла до Лукi┐, скинула сiтку, стала без не┐ добра, усмiхнена. - Все кепку║ з баби Вiталик... Вже й баба йому за космонавта... Ну, а ти, Лукi║, не лай його, що вiн все оце тут та тут... Бо хто ж без нього налагодить. Цiлий вечiр сиджу, а воно в тому вiконечку тiльки хвилi та |
|
|