"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

будують ┐┐, та нiяк не добудують, останнiм часом робота була й зовсiм
припинилась через нестачу матерiалiв, бо все, що тiльки можна було
використати з брухту, який валя║ться бiля майстерень, вже використано,
цiлими секцiями Вiталi║ва бригада тягла звiдти належно зваренi автогеном
iржавi оцi труби та угольники з старих культиваторiв... Вишка височезна:
коли розгулявся дужий вiтер, ┐┐ стало аж розхитувати, i була загроза, що
впаде й хату бабi розвалить. Збiглися тодi цiкавi сюди подивитись, що буде
з вишкою, а хлопцi i пiд той вiтер клепали, рятуючи свою споруду, брали
болтами, зв'язували мiцнiше. Тепер, щоб було надiйнiше, вони натягли
троси, напнули ┐х для вiдтяжки, i вишка сто┐ть ось уже розiпнута на них,
мов щогла корабельна. Всерединi вишки проходить труба довжелезна, i аж там
угорi, на кiнцi труби, вiзерунком застигла сама антена.
Вiталик, спустившись з вишки, показу║ матерi все, що, на його думку,
повинно вразити ┐┐ й приголомшити:
- Оце дивись, мамо, лебiдка i трос: треба вище антену - будь ласка!
Треба нижче - да║мо нижче... Хочеш повернути антену?.. Поверта║ш трубу i
разом з нею ось так поверта║ш антену...
- Повертай та на Яцубу оглядайся,- жарту║ Осадчий.Вiн пiдкаже, що можна
ловити, що нi...
- А це ось стержнева труба,- нiби не чуючи, поясню║ далi Вiталик.-
Сталеву добули в буровикiв, бо просту, водопровiдну, вiтер згина║... А
сама антена, зна║ш, мамо, з чого вона?
- З чого?
- З старого генератора... Мiдь! - вигуку║ вiн, i почува║ться, що все це
для нього байдуже.
Робота ┐хня й справдi Лукiю зацiкавлю║ - майстри, та й годi! Вона й не
уявляла собi, що тут такий розмах... Ще син поясню║ ┐й, чому ┐хня вежа
висока: низька тут не прийме, хоч i степ. Буря? Тепер i бурi не страшно,
бо вся споруда надiйно напнута, в них, в оцих тросах, вся сила, вся мiць
проти вiтрiв. Чому так багато антен? ┐┐ запитання смiшить Вiталiя.
- Антена, мамо, одна, а то прийомнi рамки! Що бiльше ┐х, то вона
чистiше прийма║.
Лукiя почува║, що Вiталiй просто щасливий з сво║┐ роботи, з сво║┐ вежi.
- Буде як Ейфелева,- каже вiн.
Рада Лукiя за сина та його друзiв, при║мно ┐й знати, що ця змонтована з
рiзного брухту ┐хня "Ейфелева вежа" розширить свiт для старо┐ Чабанихи, бо
ж для того й буду║ться, щоб могла баба вечорами бачити на маленькому
екранi тi далекi моря, де плава║ ┐┐ син - капiтан далекого плавання.
Вiталик з капiтаном у давнiй дружбi, i ця вежа споруджу║ться - Лукiя зна║
це - не тiльки з пошани до капiтаново┐ матерi, але мовби й на його,
капiтанову, честь. А де ж баба? Ага, он за хатою вона пасiчнику║... За
хатою в Дорошенчихи кiлька вуликiв сто┐ть серед кущiв винограду, i зараз
стара вешта║ться там, помiж вуликами, у сiтцi металевiй, що, як паранджа,
закрива║ ┐й все обличчя i нада║ бабi якогось аж зловiсного вигляду.
- Салют космонавту,- каже Вiталик, коли баба вибродить з виноградника в
сво║му скафандрi й пряму║ до них. Пiдiйшла до Лукi┐, скинула сiтку, стала
без не┐ добра, усмiхнена.
- Все кепку║ з баби Вiталик... Вже й баба йому за космонавта... Ну, а
ти, Лукi║, не лай його, що вiн все оце тут та тут... Бо хто ж без нього
налагодить. Цiлий вечiр сиджу, а воно в тому вiконечку тiльки хвилi та