"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хвилi бiжать...
Лукi┐ вiдома ця бабина пристрасть - щовечора чатувати перед екраном
телевiзора, вона цiлий вечiр може незрушно дивитися на слiпi хвилi свiтла,
що течуть, бiжать, мигтять без кiнця - хай бiжать, а стара сидить та жде
чогось, жде, певне, що ось-ось мiж тими хвилями з'явиться рiдне обличчя ┐┐
сина - капiтана Дорошенка!
З та║мничою мiною стара вiдклика║ Лукiю вбiк:
- При┐жджа║ ж... Я оце йому й медку хочу зiбрати...
Лукiя почува║, як буйна гаряча хвиля обда║ ┐┐. Нi з сього нi з того
вона навiть шарi║ться перед бабою, почува║ на щоках цей пал розшарiлостi i
вiд цього зовсiм нiяковi║, мов дiвчина.
- Коли ж вiн при┐жджа║?
- Про день ще не написав.
- Що ж, будемо вiтати,- каже Лукiя з удаваним споко║м i, гукнувши
Вiталика обiдати, швидко виходить з двору.
Химерними вiзерунками лягли на шлях тiнi акацiй. Лукiя квапливо ступа║
по тих вiзерунках, чу║, як внутрiшнiй вогонь палить ┐й щоки.
Збоку, з гущавини садка, ┐┐ зупиня║ сторожкий, стримано власний голос:
- Лукi║!
Спершись лiктями на зубчатий паркан, сто┐ть Яцуба. Обличчя аскета,
витягнуте, закостенiле. Голодна довга шия з випнутим борлаком. Голова
┐жачиться сталево-сiрою сивиною... Погляд глибоко впалих темних очей
важкий, свердлючий. Скiльки зна║ Лукiя Яцубу, ║ в тих очах щось важке,
тривожно-напружене, наче ця людина весь час жде якогось лиха.
Перечекавши, поки Вiталик вiддалився, Яцуба в суворiй довiрливостi
нахиля║ться до Рясно┐:
- Пильнуй сина, Лукi║.
I очi його ще мовби глибшають, загоряються якимось важким блиском, i
Лукi┐ зрина║ в пам'ятi, що в молодостi, коли Яцуба ще руйнував церкви у
цих краях, його називали фанатом. Вже вiн був майже забутий людьми, аж
поки, вийшовши у вiдставку, знову з'явився в радгоспi з намiром назавжди
осiсти тут. Лукiя пригаду║, як прийшов ┐хнiй фанат у дирекцiю вимагати для
себе роботи, "вiдповiдально┐" роботи, як пiдкреслив вiн. "Що ж ти вмi║ш
робити?" - запитала вона його тодi, вiн аж образився: "Я вмiю держати
людей у руках". I хоч дали йому тодi корисне дiло - пожежню, вiн, проте,
вважа║, що цього йому недостатньо, особливо його, бач, тривожать проблеми
виховання, насторогу виклика║ радгоспна молодь, зокрема Лукi┐н Вiталик...
- Чимось мiй син провинився?
- По-дружньому тобi раджу, Лукi║: пильнуй. Школяр, а вже мотоциклом
дiвку по степу розкату║...
- А я тобi, Григорiю, раджу: не свавiльничай. Вiд беззаконня пора
вiдвикати.
- Це ти про що?
- Никати по хатах, обшуки робити в людей - хто тобi дав право на це?
Хто тебе уповноважував?
- Але нiхто й не казав нам забувати про пильнiсть.
- Вiдпильнував ти сво║!
- Он як... Виходить, не потрiбен? В тираж Яцубу? Ой, не спiшiть. Ще
покличете! Покличете! Бо так порозперiзуються, що й ради не дасте. Боком
ще вилiзе вам ця демократiя.- Грiзний баритонистий голос його набирав