"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторахвилi бiжать...
Лукi┐ вiдома ця бабина пристрасть - щовечора чатувати перед екраном телевiзора, вона цiлий вечiр може незрушно дивитися на слiпi хвилi свiтла, що течуть, бiжать, мигтять без кiнця - хай бiжать, а стара сидить та жде чогось, жде, певне, що ось-ось мiж тими хвилями з'явиться рiдне обличчя ┐┐ сина - капiтана Дорошенка! З та║мничою мiною стара вiдклика║ Лукiю вбiк: - При┐жджа║ ж... Я оце йому й медку хочу зiбрати... Лукiя почува║, як буйна гаряча хвиля обда║ ┐┐. Нi з сього нi з того вона навiть шарi║ться перед бабою, почува║ на щоках цей пал розшарiлостi i вiд цього зовсiм нiяковi║, мов дiвчина. - Коли ж вiн при┐жджа║? - Про день ще не написав. - Що ж, будемо вiтати,- каже Лукiя з удаваним споко║м i, гукнувши Вiталика обiдати, швидко виходить з двору. Химерними вiзерунками лягли на шлях тiнi акацiй. Лукiя квапливо ступа║ по тих вiзерунках, чу║, як внутрiшнiй вогонь палить ┐й щоки. Збоку, з гущавини садка, ┐┐ зупиня║ сторожкий, стримано власний голос: - Лукi║! Спершись лiктями на зубчатий паркан, сто┐ть Яцуба. Обличчя аскета, витягнуте, закостенiле. Голодна довга шия з випнутим борлаком. Голова ┐жачиться сталево-сiрою сивиною... Погляд глибоко впалих темних очей важкий, свердлючий. Скiльки зна║ Лукiя Яцубу, ║ в тих очах щось важке, тривожно-напружене, наче ця людина весь час жде якогось лиха. Перечекавши, поки Вiталик вiддалився, Яцуба в суворiй довiрливостi - Пильнуй сина, Лукi║. I очi його ще мовби глибшають, загоряються якимось важким блиском, i Лукi┐ зрина║ в пам'ятi, що в молодостi, коли Яцуба ще руйнував церкви у цих краях, його називали фанатом. Вже вiн був майже забутий людьми, аж поки, вийшовши у вiдставку, знову з'явився в радгоспi з намiром назавжди осiсти тут. Лукiя пригаду║, як прийшов ┐хнiй фанат у дирекцiю вимагати для себе роботи, "вiдповiдально┐" роботи, як пiдкреслив вiн. "Що ж ти вмi║ш робити?" - запитала вона його тодi, вiн аж образився: "Я вмiю держати людей у руках". I хоч дали йому тодi корисне дiло - пожежню, вiн, проте, вважа║, що цього йому недостатньо, особливо його, бач, тривожать проблеми виховання, насторогу виклика║ радгоспна молодь, зокрема Лукi┐н Вiталик... - Чимось мiй син провинився? - По-дружньому тобi раджу, Лукi║: пильнуй. Школяр, а вже мотоциклом дiвку по степу розкату║... - А я тобi, Григорiю, раджу: не свавiльничай. Вiд беззаконня пора вiдвикати. - Це ти про що? - Никати по хатах, обшуки робити в людей - хто тобi дав право на це? Хто тебе уповноважував? - Але нiхто й не казав нам забувати про пильнiсть. - Вiдпильнував ти сво║! - Он як... Виходить, не потрiбен? В тираж Яцубу? Ой, не спiшiть. Ще покличете! Покличете! Бо так порозперiзуються, що й ради не дасте. Боком ще вилiзе вам ця демократiя.- Грiзний баритонистий голос його набирав |
|
|