"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторасили.-.Тодi ще й про таких, як ми, згада║те. Що життя клали. Що вмiють
навести лад! Прибiгши, мабуть, на цей гучний Яцубин голос, поряд з ним з'явився сiрий породистий пес: вистромив голову над парканом, лапи поклав на паркан i вже стояв, як людина. Лукiя пiшла, не дослухавши Яцубу. "Покличете... Ось чого вiн жде. Тiльки, видно, тим i живе",- роздратовано думала вона, наближаючись до дому. Вдома в не┐ - тиша, бархатистий метелик припав на дверях, в кiмнатах сонячно i майже порожньо, меблiв путнiх тут спробуй купити. В найбiльшiй кiмнатi стiл та канапа i, як завжди, розгардiяш, всюди журнали "Радiо", книжки та Вiталиковi шурупи. На кухнi, правда, чистенько, а обiд не дуже розкiшний: вранцi тiльки й встигла наготувати борщ (доварювати його мусив уже Вiталик)... - Борщ доварено,- доповiда║ син.- А на друге в нас буде... салат! - I вiн бiжить на город за салатом. - Попробу║мо, що тут у тебе вийшло,- сама собi посмiха║ться Лукiя, насипаючи борщу в тарiлки. Обiдають вони на верандi. I хоч борщ Вiталикiв зовсiм розварився та ще й пересолений, але вони обо║ присьорбують страву охоче, мати навiть пiдхвалю║, так що Вiталiй, збадьорившись, заявля║ рiшуче: - кй-║й, пiду вчитись на кока! к таке училище в Сiмферополi... Кок далекого плавання, це ж дiло? Вона сприйма║ це тiльки як жарти. Бо справжня його дорога - iти в iнститут, в кораблебудiвний, це вона вирiшила ранiше за нього. Восени сидить перед нею через стiл просто хлопчак сiроокий, обличчя пошерхле, i губи дитячi, ще нiким не цiлованi, хоча цього ось вона таки напевне й не зна║... Пильнувати? А може, бiльше довiряти - це краще? Вона любить дивитись на сина, любить слухати його жарти, в яких iскриться розум; Лукiя почува║, що й сама вона зараз, незважаючи на сутичку з Яцубою, чимось дивно збадьорена. I душа нiби молодi║... Чи син раду║, чи ще й... той при┐зд? Хоча подумати, що ┐й з того, що капiтан при┐здить? Адже ║ таке в життi, що не верта║ться. Це тiльки степ ┐хнiй навiть пiсля чорно┐ бурi яскраво зацвiте щовесни дикими тюльпанами, розлива║ться аж за обрiй океаном краси... При┐здить... Як ото за вранiшнiми туманами проблиску║ з свiтлiючого неба ранкова зiрка, так проблиску║ зараз Лукi┐ з далеких лiт юностi те, що колись ║днало ┐┐ з капiтаном. Був вiн тодi, правда, ще не капiтаном, був молодим штурманом Чорноморського флоту, i в один iз його при┐здiв зiйшла мiж ними та зiрка, яка ще й досi свiтить i, певне, свiтитиме Лукi┐ до кiнця життя. Наче вчора було, так виразно пам'ята║ Лукiя, як погукали ┐┐ тодi: - Приходьте в рай! А "рай" у степовика - це коли дитина в хатi народиться, в хатi тодi в людей справдi, як у раю, i вони скликають на радощах гостей. I ось вона прийшла до тракториста Мамайчука й побачила там молодого Дорошенка в його штурманськiй формi, з його ласкавою блакиттю в очах. Була й вона тодi молода, незадовго перед тим тiльки при┐хала сюди пiсля агротехнiкуму, i ось уже покликали ┐┐ раювати до тракториста, де син народився... |
|
|