"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторадогляда║, поки крила ┐м вiдростуть, а коли крила ║, тодi будь ласка: дарую
вам небо, дарую вам простiр, живiть, лiтайте на рiвних зi мною правах! - Можна подумати,- посмiха║ться Сашко,- що тебе хтось обмежу║. - О! Ланцем прикутий до землi... Батьки в наш час пiшли такi, що не можуть сво┐х дiтей до смертi догодувати! В потi чола мушу добувати свiй хлiб, щоденно мушу виборювати той презренний метал, якого менi, братцi, часто браку║, так само, до речi, як i холодильника... Хотiв би бути ваш друг доброчесним, щедрим, великодушним, але при таких пеньонзах, як у Гринi Мамайчука, пiдтримувати чеснiсть цнотливою дуже, ой, дуже важко! Сам незчу║шся, як в агiтфургонi в тебе серед коробок з кiнострiчкою, серед генiальних витворiв людського духу опиня║ться раптом... корзина з виноградом, який юридичне тобi не належить. Або, скажiмо, лантух кавунiв та динь, цих наших укра┐нських ананасiв... Ти везеш цi скромнi дари природи додому, щоб присмачити ними не зовсiм солодке життя сво┐х ближнiх, а, замiсть вдячностi, за тво┐ ж роздобутки рiдний твiй батя готовий в зашийок гнати свою дитину з двору... - Твiй батя пiсля цього ще бiльше вироста║ в мо┐х очах,- зауважу║ Вiталiй, гортаючи край столу якийсь журнал. - Не заперечую: мудрого маю наставника, але в тiм-то й рiч, що я хочу жити взагалi без наставникiв,- поколиху║ться Гриня разом iз стiльцем.- Хоча б спробувати без них: невже загинув би? А може б, i нi? Домашнiх, скажiмо, я ще можу витримати, але ж, крiм них, ще який-небудь вiдставний суб'║кт лiзе тобi в грудну клiтку сво┐ми лапищами... - Ти глина, яку треба формувати,- каже Сашко, копирсаючись бiля одного з приймачiв, що ┐х йому приносять на ремонт.- Такий принаймнi в Яцуби на - Ти вважа║ш, що в нього ║ погляди? А по-мо║му, в нього ║ тiльки зуби, iкла, це звичайний собi динозавр культiвсько┐ доби, ┐жа його невибаглива - вiн спожива║ тiльки цитати. Зубами трощить камiння готових iстин. Мислити вiн не вмi║, та й нащо це йому. Зате вiн вмi║ розвалити церкву - пам'ятку архiтектури, обгородити певну територiю колючим дротом, нашкрябати сучасною авторучкою анонiмку... - Треба вiддати йому .належне,- каже Вiталiй.Анонiмки сво┐ вiн розсила║ за власним пiдписом. "Я,- каже,- не боюсь, не ховаюсь..." - На диво самовпевнений тип; вiн не ма║ сумнiву, що життя його стовiдсоткове правильне, дистильоване, бездоганне, а що, навпаки, я ось, Мамайчук, неправильно живу, багато зайвого балакаю. Якби йому хоч на мить вернулось колишн║, першого мене вiн загнав би туди, де козам роги правлять... А за що? Я працюю. Я не отруюю себе алкоголем. До окозамилювачiв не належу. Крiм того, я активно захищаю спортивну честь нашого радгоспу, виходячи в бутсах на поле стадiону i пробуджуючи в вас кровожернi iнстинкти. Так в чому ж я неправильний, братцi мо┐? - Ти правильний, тiльки "неуправля║мий",- поясню║ Сашко. к на свiтi керованi снаряди, ║ керованi ракети, але ║ некерована жива iстота в образi Гринi Мамайчука. "Некерований Мамайчук",- кинув хтось iз при┐жджих офiцерiв, i так воно й пiшло гуляти по радгоспу, за прiзвисько Гриня не сердиться, хоча й не вважа║ себе нiскiльки винуватим, що життя його склада║ться так... Починалося нiби здорово: з нагоди його, Гринино┐, появи на свiт колись було влаштовано бучну гулянку-рай, i батько новонародженого - найкращий тодi на всю МТС ударник-механiзатор - був |
|
|