"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

просто на сьомому небi, що в життя приходить ще один Мамайчук, навприсядки
танцював через увесь радгосп, а тепер забув уже й веселитись, повернувся з
вiйни без нiг, постарiв, осунувся. "На Сапун-горi, на Малаховiм курганi
вiдцвiла його молодiсть",- каже iнодi Гриня про свого суворого батю. А
батя, одначе, не зда║ться: зараз вiн в майстернi газорiзальником. Зцiпивши
зуби, день у день рiже залiзо, лата║ комбайни, вирiза║ проiржавiлi болячки
та пухлини на тракторах, а Гриня його тим часом дошуку║ться сутностi
життя... Закiнчивши десятирiчку, хлопець уже встиг побувати в бувальцях,
не раз встиг обпектися, як вiн каже, бiля житт║вих вогнищ. Вступав у
кораблебудiвний, але не витримав конкурсу, кудись вербувався, та
недовербувався, опинився потiм на курсах кiномеханiкiв в обласному мiстi,
вечорами вичовгував проспект разом з тамтешнiми нудьгарями i кiнець кiнцем
повернувся в радгосп пристойним кiномеханiком з левиною рудою шевелюрою i
в розцяцькованiй навипуск сорочцi, в якiй вiн красу║ться й зараз.
- Хай "неуправля║мий". Хай некерований... Але яке його вiдставницьке
дiло до мене?
- Ти все на вiдставникiв. Це плем'я теж не однакове...
- А я що кажу: серед них багато людей порядних, засукують рукава - i
давай ┐м роботу. Орловський не один! Десь я читав про генерала, що пiсля
вiдставки пiшов працювати директором радгоспу. Ну, наш теж, видно,
сподiвався зайняти Пахомове крiсло, та не вигорiло, довелося за пожежну
кишку братись... Але ж я не пожежа, щоб мене гасити! Що за злочин, коли
все хочеш сам, без товмачiв обмiзкувати! Для чого живу? Для чого житиму?
Це мене цiкавить. Звiсно, в мене ║ вади, я поки що не схожий на позитивних
геро┐в з отих кiнокомедiй, що ┐х вожу по кошарах у металевих коробках i
остерiгаюся близько пiдпускати до них чабанiв з цигарками, бо мо┐ комедi┐
дуже горять... Я рядовий життя i не бiльше. Потроху працюю, потроху мислю,
бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка... То
первiсна людина мусила з рання й до ночi працювати, щоб чим-небудь набити
свiй неандертальський живiт, а для сучасно┐ людини потрiбен iнший режим,
праця ┐┐ - це тiльки пiдвалина для мислi... Йдемо до того, що взагалi двi
години на день працюватимем, та ще ж, кажуть, буде й перерва на обiд?
- Чу║ш, Вiталику? - зверта║ться Сашко до товариша.Ось що декому
сниться... В нашому "Перцi" це можна б назвати "Мрiя сучасного
лежебоки"...
- Колего, я не вважаю, що цей камiнь кинуто в мiй город... Я пiд цю
статтю не пiдходжу. Звичайно, я працюю у вiдповiдностi з трудовим
законодавством, я не переганяю себе на гречку, як наш, скажiмо, директор
Пахом Хрисантович,- йому, до речi, вчора знову давали уколи... Ви йому про
майбутн║, про свiтлу мету, а яка вона йому свiтла, коли в нього хронiчна
виразка шлунка, коли йому, бiдоласi, в очах темнi║ вiд роботи. Для нього
цiле життя - це, братцi, тiльки силос, силос i силос! А я не хочу бути
║гиптянином силосу! Я не для того народжений, щоб стати будiвником
силосних пiрамiд!
- Ти проти силосу? - з пiдозрою глянув на промовця Сашко.
- Навпаки,- заперечив Мамайчук,- я навiть у дитинствi не применшував
значення для нас дрiбно посiчено┐ зелено┐ маси... Хто сьогоднi на силосi
вилами оруду║ - тому шана, бо i в мене - ось на руках вiд "бублика"
трудовi мозолi роговiють... Перед вами людина, яка скромну свою роботу на
цiй грiшнiй планетi намага║ться виконувати сумлiнно. Екран мiй свiтить